З дружиною ми прожили 20 років, я б сказав, що жили ми добре. Ми були показовою парою, на яку рівнялися родичі і друзі. Ось так треба жити, ось такими мають бути відносини і справжня любов. Ці слова ми з дружиною чули постійно і у відповідь завжди скромно посміхалися.
У нас двоє дітей: – син, який закінчує школу, і дочка, яка тільки пішла в перший клас. Діти у нас не обділені любов’ю батьків, син був дуже сильно прив’язаний до матері, а дочка у всьому наслідувала мене і весь час ходила за мною по п’ятах коли я був удома.
Наша сім’я жила непогано, грошей вистачало не тільки на поточні витрати, а й на відпочинок за кордоном. Уляна, моя дружина, після народження дочки не працювала, я працював на будівництві, інколи у нас в місті, а інколи з другом їздили на заробітки в Польщу. Я завжди був вірний дружині, бо любив її здавалося більше, ніж себе.
Так, вона трохи поправилася після народження дітей, але її позитив, ставлення до мене і любов, той погляд, яким вона дивилася на мене, робили її найбажанішою і красивою.
Рік тому я поїхав на заробітки і все змінилося. Я зустрів іншу жінку. Вона була старша за мене на два роки, але я втратив спокій, я справді дуже сильно закохався. Оксана показала мені інше життя і воно мені сподобалося. Я практично перестав дзвонив дружині і дітям, як це було завжди. Дзвінки скидав, сам телефонував вкрай рідко, на повідомлення не відповідав.
Через друзів, що були зі мною у той час, дружина дізналася, що у мене з’явилася інша жінка. Дружина, не скандалячи, вирішила рятувати сім’ю і приїхала в Чехію. Мене про свій приїзд не попередила, тому побачила те, чого бачити не мала. Оксана якраз була у мене.
Уляна зміряла її своїм поглядом і запитала мене: «Що ти в ній знайшов? Вона ж звичайна, нічим не примітна жінка».
Я і сам не знав, що знайшов в Оксані, єдине, в чому я був упевнений – я не хочу її втрачати. З Оксаною мені краще, спокійніше і щасливіше б жилося, але у неї немає свого кута. Зараз ми разом знімаємо квартиру.
Дружина довго не могла прийти в себе. Сказала, щоб я повертався додому, вона готова все пробачити заради дітей. Але я не впевнений, чи жити з нелюбимою людиною заради одних лише дітей – найкращий вихід. Життя у нас одне, його треба прожити так, як хочеться.
Хоча, часом я наче приходжу до тями і не уявляю свого життя без дітей. Але і без Оксани не уявляю. Вона, до речі, не наполягає, щоб ми сходилися, каже, що я дітям потрібніший.
Дітей я кидати не збираюся, буду їм допомагати. Відчуваю себе винним перед ними. В моїй ситуації зробити вибір дуже важко.
