Якось так вийшло, що у мене саме зараз дуже непростий період в житті.
Ми з Юрком прожили у шлюбі щасливі 6 років. За цей час і дитинка народилася, і чоловік став успішним бізнесменом, все у нас було досить таки добре, навіть дуже. І все, здавалося б, складалося у нас якнайкраще. Бажати більшого у мене не було потреби. Однак щастя наше дуже крихким виявилося.
Дуже різко чоловік змінив своє ставлення до мене та до нашого синочка. Спочатку я все списувала на втому на роботі, а потім зрозуміла, що виною всьому і таких змін у мого чоловіка, інша жінка. І так вже сильно вона привернула його увагу, що мої спроби зберегти сім’ю виявилися зовсім марними.
Особливо переконувати чоловіка, благати його забути про ту жінку, ставати на коліна я не стала. Якщо він вже все прорахував і підготував папери. Це вже багато про що говорить. Сенсу когось в чомусь переконувати я не бачу.
Мені довелося зібрати всі свої речі і піти з дому в нікуди. Наше спільне майно колишній завбачливо оформив на себе. Його знайомства і зв’язки гарантують необхідний результат, тому мені зовсім нічого не світило, і я це добре знала.
Все б нічого, але мені ніде жити зовсім зараз, у мене поки немає роботи. Я абсолютно не маю можливості забезпечити свого синочка самими елементарними речами, адже зараз гроші не заробляю. Попросила чоловіка залишити нашу дитину у себе. Ненадовго хоча б, це ж все тимчасово, я дуже люблю своє дитятко, просто хочу влаштуватися десь, щоб заробляти нам на хліб. Мені просто потрібен час, щоб все налагодити і відновитися в професії. Адже я всю себе присвятила родині і коханому, як мені здавалося, чоловікові. Але виявилася йому зовсім не потрібна.
Але мова не про мене. Мова про мого маленького синочка, від якого прямо відразу відмовляється його забезпечений батько. У мене немає батьків, їх давно не стало. Сама я з маленького села, повертатися до якого, як ви розумієте, немає зовсім ніякого сенсу, там ні у мене, ні у дитини зовсім немає майбутнього. Мені просто потрібен час для того, щоб стати на ноги, я робитиму все для цього, я дуже старатимуся, у мене є важливий стимул для цього. Але у відповідь на моє прохання забрати дитину до себе тимчасово, колишній чоловік звинуватив мене в тому, що я як зозуля, намагаюся підкинути його в чуже гніздо. Чути ці слова мені зараз дуже сумно. Я не можу водити його з собою по орендованих кімнатах в гуртожитку, там немає умов для життя малого дитяти. Мені нема з ким його залишити, і немає коштів, щоб найняти няню.
Мої спроби порозумітися, до чоловіка не доходять. Він твердить тільки одне, що я не мати, що я недобра людина. Я не знаю, як вчинити. Мені величезних зусиль варто залишити дитину з чужими йому тепер людьми. А тут ще й ці докори. Як мені умовити свого колишнього чоловіка надати мені елементарну допомогу і підтримку?
Намагалася поговорити зі свекрами. Вони ще не дуже літні люди і цілком могли б доглянути за онуком. Але і тут я зіткнулася із суцільним нерозумінням та зловтіхою, таке враження, що вони лише чекали того моменту, коли я до них прийду за допомогою, так світилися від щастя, але рішуче сказали ні.
Все якось разом найшло на мене і проблеми продовжують сипатися з усіх сторін. Ніяк не виходить почати розкручувати цей клубок неприємностей. Я розумію, що не маю права опускати руки, але чому таке відбувається з людьми? Ну, нехай мене розлюбив Юрко, зустрів іншу, буває й таке в житті. Але син то чим рідному батькові не вгодив? Чому ти кидаєш його в той момент, коли ти йому так необхідний?
Як мені далі жити, та що з синочком робити я не знаю. І добрих людей немає поряд, щоб мені допомогти, або зарадити хоч чимось.
