Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, мені її батьки купили давно, ще коли я навчалася. Зараз вони живуть небагато, тому вже такого достатку, як колись, вони не мають.
А от моя свекруха, щоразу, коли приходить в гості до нас, не забуває мені дорікнути, що батьки могли б і ремонт хоч якийсь зробити і меблі недорогі якісь купити, адже квартира в такому поганому стані.
Одного разу я свекрусі натякнула, якщо їй щось не подобається, то вона й сама може зробити ремонт і меблі допомогти нам купити. Та мама чоловіка постійно виправдовувалася, що заміжньою вона не була, сина ростила сама, тому немає такого достатку, щоб нам допомагати.
А нещодавно мама чоловіка прийшла до нас і стала скаржитися, що її звільнили з роботи, вона зараз шукає нову роботу, але в її віці це непросто, адже брати її нікуди на роботу не хочуть. Коли вона пішла додому, чоловік сказав, що нам потрібно мамі допомагати, адже їй потрібні гроші, щоб оплатити комунальні і купити продукти. Мій Григорій заробляє більше ніж я, тому я подумала, що нічого поганого в тому не буде, якщо він даватиме мамі якісь гроші.
Відтоді чоловік в кінці місяця, коли отримує зарплату, перераховує мамі 4 тисячі гривень.
Мама чоловіка нам вдячна за це, сказала, що буде допомагати нам в усьому. Потім вона знайшла собі роботу диспетчером вдома на телефоні. Там платять копійки, але для неї ці гроші дуже потрібні. Трохи мама заробляла, а син їй теж давав гроші, на життя свекрусі вистачало.
Та згодом вона нам сказала, що познайомилася з Андрієм Івановичем, він дуже хороша людина, розлучений, діти дорослі, свою квартиру він благородно залишив дружині. А згодом переїхав до мами чоловіка.
У нас народилася донечка, свекруха нам трохи допомагала, а потім все рідше погоджувалася сидіти з онучкою.
Коли наша дівчинка пішла в садочок, я вийшла на роботу. Вона лише тиждень туди ходила, а потім занедужала. Ми попросили маму чоловіка посидіти з нею ці дні. Наступного ранку свекруха, як і обіцяла, прийшла. Другого дня теж. А третього дня чоловік пішов на роботу, я чекаю, бачу, що запізнююся, а мами немає. Дзвоню – телефон не бере, чоловікові теж не відповідає. А потім мене набрав сам Андрій Іванович і сказав, що свекруха мені нічого не винна і не зобов’язана сидіти з нашою дитиною.
Я поклала телефон, а потім подзвонила на роботу, пояснила ситуацію і залишилася вдома. Наступного дня домовилася з нашою сусідкою, вона вже жінка на пенсії, що б в разі чого, коли у нас траплятимуться подібні ситуації, вона сиділа з дитиною, а я змогла вийти на роботу. Звісно, ми домовилися, що я платитиму їй за це. Сусідка з радістю погодилася, адже зайва копійка знадобиться.
А 1 вересня свекруха подзвонила моєму чоловікові, запитала, чому він не перерахував їй 4 тисячі гривень, як робив це завжди, їм дуже потрібні гроші, немає навіть за що хліба купити, адже Андрій Іванович місяць не може роботи знайти і авто у них поламалося.
А Григорій сказав матері, що ми їй нічого не винні. Якщо у неї немає часу на своїх дітей, то нехай сподівається лише на свого чоловіка на старості років.
Можливо, це й негарно. Але іншого виходу ми не бачимо.
