Сьогодні донька до мене приходила, Ніна рідко сама ходить в гості до мене, а коли телефоную, то два слова скаже та й кладе телефон, каже, що зайнята.
А тут прийшла і ходить біля мене така цікава, я розумію, що не просто так, щось їй потрібно. І, дійсно, донька попросила, щоб я позичила їй гроші, вони з чоловіком хочуть купити авто.
Справа в тому, що я постійно допомагала своїй доньці, як тільки вона зверталася до мене, сиділа з онуками. А, якщо я колись щось попрошу, то мені відмовляють. Якось подзвонила доньці, попросила, щоб зять допоміг мені переставити шафу, Ніна сказала, що він на роботі, шафа може почекати. Коли прошу щось полагодити, донька каже, що чоловікові її відпочити потрібно, краще мені майстра найняти. Я часто до них не зверталася, але й на рідкі прохання майже завжди відмова. Я перестала щось просити у доньки.
А нещодавно рідна тітка, в якої не було дітей, залишила нам з моєю сестрою свій невеличкий будинок за містом і гарну суму грошей.
Донька, як дізналася про дачу, відразу сказала, щоб на допомогу зятя я не розраховувала, і вона їздити туди не буде, донька сказала, щоб я продала той будинок. Я відповіла, що нічого продавати не буду, ми з сестрою впораємося самі, але допомагати я їм відтепер теж не буду і з онуками сидіти не буду, адже тепер у мене буде багато роботи.
Коли донька попросила грошей позичити на машину, я сказала, що подумаю.
Ніна пішла, а я вирішила, що позичу таки їм 50 тисяч гривень, половину з них подарую, а половину нехай віддадуть, буде зять мене возити на дачу.
А коли прийшла до них, то нічого говорити не стала, вони якраз на кухні розглядали те авто. я кажу маленька якась машина, що туди покласти можна. А зять сказав, ми ж не на дачу будемо їздити на ній, мішки з картоплею возити не будемо. Ми для міста її лише купуємо і все.
Я тоді відразу сказала, що гроші позичати не буду, адже зрозуміла, що ніхто мене возити нікуди не буде. Донька ображається, адже знає, що в мене є гроші.
А я думаю: хай вона, як хоче, але я не бачу від них ніякої допомоги, тому не допомагатиму й їм.
