Ми з чоловіком прожили 15 років, у нас син підліток, дуже красивий власний будинок, взаєморозуміння і достаток. Але все це – ніщо для чоловіка, в порівнянні з волею матері.
Справа в тому, що свекруха вийшла на пенсію і вирішила це відсвяткувати. Приїхала до нас з тортом, ми сіли за стіл, і тут мама чоловіка вирішила поділитися своїми грандіозними планами на майбутнє – вона зажадала, щоб син повернувся в рідну домівку щоб допомагати «немічній матері».
Спочатку я подумала, що вона так жартує. Свекрусі 63 роки, виглядає навіть молодшою, почуває себе чудово, то ж про яку допомогу для неї йшла мова, я ніяк не могла зрозуміти. Але ввечері, коли свекруха збиралася йти додому, разом з нею почав збиратися і мій чоловік. Те, що відбувалося, просто не вкладалося у мене в голові: з царственим видом свекруха дивилася на те, як її син з винуватим виразом обличчя збирає речі. Я дивилася на це з широко відкритими очима:
– Ви це серйозно?
– Абсолютно. Я його ростила, ночами не спала. Вчила ходити, тримати ложку, зав’язувати черевики. Я витратила на нього своє здоров’я, а зараз допомога потрібна мені. І мій син, в якого я вклала стільки сил, зобов’язаний допомагати мені і утримувати мене, я його так виховала – в повазі до волі батьків. Хоча, кому я це кажу, тобі – ти і так не зрозумієш, що таке міцні родинні зв’язки.
Вони просто пішли. Чоловік пішов слідом за своєю матусею, яка прийшла в наш будинок, щоб забрати його у нас з сином. Дорослий 35-річний чоловік пішов тому, що так веліла мама! В цій ситуації я відчула себе безсилою, розуміла, що змінити щось або перешкодити планам матері це понад мої сили.
Розгубленість поступово змінилася байдужістю. Син був повністю на моєму боці – батько в один момент втратив в його очах свій авторитет. Я їла, працювала, спала, але робила все це автоматично. Я телефонувала чоловіку, намагаючись його напоумити. Ну й справді, допомагати батькам – це святе, але не так, не кидати сім’ю через цю допомогу.
Я багато років не була у відпустці, і щоб трохи забутися, я вирішила поїхати на відпочинок. На роботі відпускати мене не хотіли, але я вже так налаштувалася на зміну обстановки, що згодна була написати заяву «за власним бажанням». Сина я відвезла до своєї мами, і купила путівку.
Я просто хотіла відпочити, але я зустріла одного чоловіка і закохалась. Їдучи додому, я щиро шкодувала про те, що все так швидко закінчилося. Але ні. Він мене знайшов. Знайшов і переїхав в моє місто, щоб бути ближче до мене. Знайомство з сином пройшло ідеально – син підморгнув мені і сказав, що Володимир йому дуже сподобався.
Я навіть виглядати і відчувати себе стала по іншому – про колишнього чоловіка я навіть не згадувала. Ми почали жити разом, планували народити спільну дитину. Ми подали заяву в РАЦС.
На наступний день вдома мене чекав неприємний сюрприз: мій колишній чоловік сидів на кухні:
– Мама вискочила заміж за давнього залицяльника і поїхала до чоловіка. Я виконав свій обов’язок і повернувся.
Виходить, так можна: покликали – розлучився, став не потрібен – повернувся. Не просто повернувся, а в упевненості, що його чекають і він потрібен? Після того, як він зрадив нас з сином, просто взяти і повернутися? Як ні в чому не бувало? Ще рік тому я була б щаслива до нестями. А зараз у мене свої плани на життя. І маминим синочкам місця в цьому житті немає.
– Ти повинен піти. Я виходжу заміж. Чи я повинна була сидіти й чекати твого повернення до самої старості?
– Все таки права була мама щодо тебе! – сказав чоловік.
Мені було його так шкода – самотнього, нікому не потрібного, навіть власній матері, центром життя якої він завжди був. Він пішов, залишитися в дружніх відносини у нас не вийшло, на жаль. Якщо поміркувати, він сам винен: спочатку він викинув нас з сином зі свого життя, а зараз викинули його самого – все закономірно.
