Якраз тоді Степан тер буряки свиням, корова вже була видоєна, як на подвір’я ступив його кум. Іван розповів, що вже телефонувала його дружина, вони з Поліною вже в Україні, приїхали нещодавно.
На подвір’я зайшов його старший син, 9-річний хлопчик, повернувся зі школи. Миколка відразу привітно потис руку дядькові Іванові і побіг переодягнутися, щоб допомогти татові.
Менший синочок в садочку, його приведе пізніше мати Степана, бабуся їм допомагає зараз гарно.
Живеться Степанові з двома малими дітьми не просто, а все тому, що Поліна подалася в Італію.
Спочатку жінка скаржилася, що все погано вдома, роботи гарної знайти не може, бо тій, на яку її запросила подруга, вже інша жінка працює, з Вінниці швидше приїхала. А Поліна, поки документи збирала, запізнилася. Тепер жінки з України їй допомагають хоч якусь роботу знайти, щоб назад в село не повертатися, а позичені гроші відробити.
Гроші Поліні позичила свекруха, бо жінка вже рік вмовляла чоловіка. Поліні не давала спокою велика хата, яку побудувала сусідка Ірина, яка з “тієї Італії роками не вилазить”, а щоразу лише євро звідти привозить і пачками дітям роздає, ще й собі багато зостається, адже й одягається гарно і хату он яку побудувала.
Людська заздрість – дуже погана риса, яка не дає спати спокійно, так і не давала вона спокою Поліні ні дня.
Степан тримав гарне господарство, працював у місцевого фермера, копійку приносив додому хорошу, чоловіки в селі і того не заробляли, але хату на ці гроші Поліна не побудувала б.
І стала Поліна день і ніч скаржитися на життя, на чоловіка, нічого їй не миле, сусіди живуть багатше. Втомлений постійними скаргами Степан, сказав дружині, що поїде у місто працювати, але господарство доведеться продати, бо Поліна діла ні до чого не має, доглядати за ним не буде.
Поліна й того не хотіла, от якщо вона поїде в Італію, тоді й долари з’являться, і євро,звичайно, ото заробітки, а чоловік нехай за господарством і дітьми вдома сидить.
Поліна постійними суперечками вмовила чоловіка, випросила у свекрухи позичити гроші і поїхала.
Але життя заробітчанки з України в Італії не таке райдужне, як фантазувала Поліна. Її робоче місце зайняла інша жінка, а вона ледве знайшла роботу, доглядати за бідною сеньйорою, діти якої, хоча постійно працювали, та доглядальниці багато платити не могли. Поліна вирішила залишитися, хоч на пару місяців, бо соромилася відразу повертатися в село.
І от, коли минуло 2 місяці, вона повідомила чоловіка, що скоро повернеться додому, з собою має лише 500 євро, більше заробити не вдалося. Жалілася, що їй важко, скучила за ним і за дітьми, а найголовніше зрозуміла добре, як ті гроші тут даються жінкам нелегкі, адже доглядати за чужою старою людиною цілодобово не так вже й легко, як здається на иперший поглад, не хоче вона, одним словом, таких заробітків.
Важко повірити, але Степан лише зрадів цій новині, бо життя після того, як дружина поїхала за кордон, змінилося в їх сім’ї, усім важко без мами.
Прибігла бабуся з молодшим онуком, стала метушитися на кухні, готувати дітям їсти. Усі чоловіки в сім’ї чекали свіжого смачного борщику.
Вже темніло, коли на подвір’ї з’явилася Поліна, вона тримала дві невеличкі сумки, навіть гостинців не встигла прикупити, лише дістала дітям по цукерці, які вже давно лежали зім’яті в кишені.
Опустивши голову, вона стала розповідати рідним, як важко одній далеко на чужині, що вона ніколи більше не залишить їх і не потрібні їй ні гроші великі, ні хата, аби поруч з ними бути.
Навіть свекруха заплакала, грошей у Поліни не взяла, бо рідніших за них у неї немає. А сама Поліна дуже добре зрозуміла, що вона дуже щаслива жінка, адже має такого хорошого чоловіка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – orbita23.
