Марія і Іван зналися ще з дитинства. Іван був сиротою, про своїх батьків нічого не знав, ріс в дитячому будинку. Коли вони закінчили школу, то вирішили стати перекладачами, і разом поїхали поступати в інститут. У Івана все вийшло, він поступив, йому дали місце в гуртожитку, він залишився в столиці. Марія завалила іспити, повернулася додому і, через рік, поступила в педагогічний інститут в своєму місті.
Незважаючи на відстань, їхні стосунки продовжувалися. Закохані їздили в гості один до одного, а після закінчення навчання одружилися, жили на орендованій квартирі.
Іван влаштувався перекладачем в серйозній державній установі, Марія почала працювати в школі. Через деякий час Іван отримав квартиру, як сирота. Сім’я переїхала в неї. Все йшло добре…
Але Іван переживав, що у нього немає рідних. Він все намагався, хоч що-небудь, дізнатися про своїх батьків. Але всі спроби закінчувалися невдачею. Йому говорили, що його підкинули до вікон дитячого будинку, мати знайти не вдалося.
Прізвище та по батькові йому дали працівники дитбудинку, які його знайшли, а ім’я Іван та дата його народження були в записці, яку знайшли при ньому. Коли немовля знайшли, крім пелюшок, на ньому був різьблений дерев’яний хрестик на мотузочці.
Цей хрестик Іван дбайливо зберігав. У дитячому будинку Іван залишив заяву з проханням допомогти знайти рідних і свої координати (нова адреса і телефон), на випадок, якщо раптом з’являться відомості про його родичів. Він іноді дзвонив туди, але новин не було.
Марія народила дочку, потім сина. І Іван почав заспокоюватися. Тепер у нього була сім’я, діти, всі його любили, йому теж було про кого піклуватися. І він залишив спроби знайти «своє коріння».
Діти виросли, почали самостійне життя, у Івана з’явилися два внука і внучка, він зайнявся їхнім вихованням. Потім він вийшов на пенсію, захопився садівництвом, почав їздити на дачу. Про своє бажання, знайти рідних, він більше не згадував. І тут рідня у нього знайшлася…
Одного разу в двері квартири подзвонили. Іван відкрив. На порозі стояла літня жінка.
– Мені б Івана, – невпевнено сказала вона.
– Це я! – відповів чоловік.
Жінка сказала, що вона його сестра. Іван здивувався, не повірив, але дозволив їй увійти. Він провів її на кухню і поставив чайник. Жінку звали Анна, вона розповіла, що недавно не стало її матері, яка зізналася їй в наступному:
– Дочко, у тебе є молодший брат, Іван. Він на три роки молодший за тебе. Ми з твоїм батьком раніше в селі жили. Батько часто виїжджав на заробітки, а я вдома залишалася. Влітку до нас студентів направляли, допомагати урожай збирати. Один студент у нас на квартирі жив. Дуже вже мені сподобався, такий розумний, все англійську мову вчив. Я закохалася в нього без пам’яті, а він і радий.
Він у нас два місяці прожив і поїхав. А я потім дізналася, що чекаю дитину. Я народила сина і підкинула до вікон дитбудинку. Студента того Іваном звали, ось і сина я вирішила Іваном назвати. Твій батько б мені зради не пробачив. Він би мене з немовлям з дому вигнав. А так, він не дізнався нічого. Ми з ним стільки років разом прожили. Ти, дочко, знайди брата. У нашому місті тільки один дитячий будинок тоді був. Може брат твій і знайдеться. У нього ще хрестик був на шиї, дерев’яний, як у тебе, пам’ятаєш? Дід твій такі вирізав.
Поховавши матір, жінка вирішила спробувати розшукати брата. Її було відомо тільки ім’я Іван, дата його народження, і був дерев’яний хрестик, як у брата. Анна вирушила в дитячий будинок і звернулася до директора зі своїм проханням.
Дитячий будинок два рази переїжджав, частина документів втрачено. Але Анні пощастило, збереглася стара заява Івана з проханням допомогти знайти родичів, де він повідомив, все що знав про себе: ім’я та дату народження, залишив адресу і телефон.
Телефон у Іван давно змінився. Жінка вирішила спробувати зайти за вказаною в заяві адресою. Для цього вона спеціально відправилася в столицю. Так Анна опинилася в будинку у Івана. Жінка дістала свій хрестик і поклала на стіл. Іван дістав свій і поклав поруч. Це були два однакових хрестика. Вони обоє розридалися.
В цей час додому повернулася дружина Івана, Марія. Іван і Анна довго не могли пояснити їй, що сталося. Так у Івана з’явилася сестра. Анні 65 років, вона на пенсії, у неї двоє дітей і четверо онуків. Тепер вони з Іваном дружать сім’ями і їздять один до одного в гості.
Іван, нарешті, дізнався, як виглядала його мати, повісив вдома на стінку її фотографію, побував на місці її спочинку і кожного разу, при зустрічі, детально розпитує про неї Анну. На душі у нього стало набагато спокійніше, нарешті на старості років він знайшов «своє коріння».
Тепер, він намагається знайти якусь інформацію про батька. Поки безуспішно. Занадто мало про нього відомо. Але, хто знає, може Івану пощастить, і у нього з’явиться ще сестра або брат.
