Мій перший шлюб базувався на емоціях, адже я була молода. В першого чоловіка я закохалася ще в школі: він був старшокласником, а мені було всього 14 років, тому спочатку він мене не помічав, зустрічався з іншими дівчатами, а я ревнувала і ридала в подушку ночами.
А потім він армію відслужив, а я потайки його чекала. Тільки в мої 18 років він мене помітив, почалися побачення, і ми одружилися. На той момент я вже чекала дитину.
Я народила, але буденне сімейне життя щасливим важко було назвати. Спочатку жили у свекрухи, в якої був не найкращий характер, потім зняли квартиру і чоловік загуляв. Я відмовлялася вірити в зраду чоловіка, але все виявилося правдою. Випадки зрад з його боку стали звичним явищем.
Тоді дитині вже третій рік пішов, але взяла себе в руки, розлучилася, повернулася до батьків. Вони мені потім постійно картали, що мене попереджали: з цим хлопцем у тебе життя не буде! Але я все одно його любила ще дуже довго, незважаючи на розлучення. Мене трохи «відпустило» тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він або нічого не передавав, або передавав мізер.
Потім друзі познайомили мене з Володимиром. Симпатичний, добрий, є машина і квартира, ми сподобалися один одному. Мене вразило його ставлення до моєї дитини: малюкові 4 роки, а він з ним як на рівних, без «сю-сю».
І взагалі – посадить його до себе на плечі, і веде нас по розвагах: в парк або кафе. Щедрий, особливо до дитини. Володимир відразу мене попередив, що, якщо ми одружимося, то, швидше за все, дітей у нас не буде, бо у нього є певні проблеми із здоров’ям. Мене це влаштовувало, бо більше я і не планувала.
Після того, як ми одружилися, мій син почав називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше любила, але не стала нічого говорити.
Жили ми добре: чоловік відмінно заробляв, щоліта ми виїжджали на море, син за наполяганням нового тата ходить на спортивні секції, отримує медалі, та й досі вчиться добре. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.
Все б нічого, але пів року тому знову з’явився колишній чоловік! Знайшов мене в соцмережах, недавно не стало свекрухи, він повернувся додому і живе в її квартирі. До речі, після розлучення ми зі свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не телефонували одна одній.
Ми зустрілися з першим чоловіком, просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, дуже коротко, всього півтора року. Дітей, крім нашого сина, немає. А потім почуття взяли верх і закрутилося. Колишній почав умовляти повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати! Я довго не наважувалася, але зрозуміла – все, вже край, не можу жити без любові!
Розмова з Володимиром і сином була дуже важкою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був ошелешений. Володимир виховував його 12 років. Син сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не кину». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько.
Син сказав, що у нього тільки один батько і інших він не визнає. Рідний батько просився до нього в друзі в соцмережі, але син його всюди заблокував. У мене вже створюється враження, що Володимир просто відібрав у мене сина! А як ще розцінювати те, що син готовий від мене відмовитися на користь вітчима?
Я розумію, що багато в чому винна я, але як жити, якщо мене тягне туди, де справжня любов? Назад все одно дороги немає: Володимир подав на розлучення, а я живу з колишнім чоловіком. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо.
Як мені переконати сина піти від чужої людини і повернутися в рідну сім’ю?
Фото ілюстративне – liveexpert.