Якби ця історія сталася не зі мною, я б не повірила, що таке взагалі буває – родичі мого чоловіка, а точніше його рідний брат, зателефонував мені на наступний день після нашого весілля і запитав, коли можна буде зі мною зустрітися, бо я маю віддати йому якийсь борг.
То ж поки у нас є гроші, витягнуті з весільних конвертів, він просить нас їх йому повернути. Йшлося про суму в кілька тисяч гривень.
Дещо спантеличена, я пішла до свого тепер уже законного чоловіка питати, в чому справа. І він мені зізнався, що справді заборгував своєму братові. Я запитала, а до чого тут я? Вони брати, нехай між собою вирішують. Та й чого я маю віддавати гроші з своїх конвертів, якщо у чоловіка теж є весільні гроші, які дарували його родичі.
Та чоловік мені пояснив, що всі конверти з його сторони після весілля забрала мама, щоб розрахуватися з кредитом, який вона брала на наше весілля.
Ігор попросив мене віддати борг, адже ми ж тепер родина і бюджет у нас спільний. Мені нічого не залишалося, як тільки віддати ці гроші, бо не хотілося якось з перших днів псувати стосунки з новоспеченими родичами.
Це був перший, але не єдиний раз. Відтоді мій чоловік часто робив речі, не узгодивши їх зі мною. Ось недавно позичив гроші у своїх батьків. Я навіть не підозрювала про це, поки мені не зателефонувала його мама.
Не встигла я піднести слухавку і привітатися з нею, як вона відразу почала голосити і звинувачувати мене не зрозуміло в чому.
Перші кілька хвилин я взагалі не могла зрозуміти, що відбувається, але коли мова пішла про позичені гроші, до мене відразу дійшло. Я була неприємно засмучена, адже Ігор знову взявся за своє.
Я все розумію, в житті всяке буває, але ж можна було мені про це сказати, щоб я хоча б знала, чому я вислуховую докори від свекрухи.
Щось пояснити свекруха мені просто не дала. Вона почала нас картати, що ми б без них пропали, бо вони нас годують і одягають. Де ж це бачено, щоб діти позичали гроші у батьків, замість того, щоб самим чимось допомогти батькам.
Від її слів я була ошелешена, адже я працюю на роботі і сама себе забезпечую. Коли я зрозуміла, що мене ніхто слухати не збирається, то просто кинула слухавку.
Та мама Ігоря ніяк не може заспокоїтись, ось уже кілька днів телефонує мені, питає, коли чоловік поверне борг. Вже навіть не знаю, що їй відповідати, зрештою – це її син, нехай розбираються.
Я знову пішла до Ігоря, питати в чому справа. Розмова з чоловіком не дає ніякого результату, він сказав, що якось потім віддасть борг, і що вони самі розберуться. Та його мама вже зрозуміла, що від нього вона нічого не доб’ється, тому і телефонує не йому, а мені.
Свекруха каже, що ми сім’я, а це означає, що ми разом приймали це рішення і це наш з чоловіком спільний обов’язок – віддати борг. Пояснювати їй, що я навіть не знала про те, що чоловік позичив у них гроші, не було сенсу. Свекруха б ще й звинуватила мене, що я погана дружина, раз нічого не знаю про вчинки чоловіка.
От що мені робити? Грошей у мене зараз немає, бо зарплату зменшили, в зв’язку з останніми подіями, що відбуваються в країні, а за інших обставин я б просто віддала цей борг, аби від мене відчепилися.
Чоловікові щодня нагадую, про те, що він винен матері, але у нього одна відмовка: поки що немає грошей. Не розумію, навіщо взагалі було зичити, якщо знав, що не зможе віддати тоді, коли домовився.
Я пішла до своїх батьків і спробувала позичити у них гроші, але вони мені їх не дали. Коли мама почула, навіщо вони мені, відразу відмовилася. А батько взагалі почав наполягати на тому, щоб я розлучалася з своїм чоловіком. Живемо ми в квартирі, яку подарували нам мої батьки, дітей у нас немає, я сама на себе заробляю, та ще й маю віддавати його борги.
Що мені тепер зробити, що б свекруха перестала мені телефонувати? А може мій батько правий – треба розлучатися, поки не пізно?
