Моя невістка Марина навесні, неочікувано для нас усіх, спадок хороший отримала, від своєї рідної бабусі! – розповіла мені якось сусідка Олена. – 160 тисяч гривень їй дісталося. Квартиру не купиш і близько за ці гроші, просто так покласти на депозит зараз сенсу немає, відсотки дуже низькі, та й банки не дуже надійні якісь в нас непростий час, особливо, зараз ніхто не довіряє тим банкам. Думали вони з моїм сином, думали та й вирішили купити дачу невеличку за ці гроші.
– Ну а що, дача – це дуже гарне рішення. Їздитимуть, відпочивати, все там обладнають потихеньку для себе. Туди і друзів можна запрошувати, і дітям там дуже добре, особливо літо проводити там всією сім’єю. Зараз часи непрості, особливо нікуди не поїдеш, усі вдома сидять, тому дача для сім’ї – гарне рішення в наш час.
– Так проблема в тому, що невістка народила у нас два місяці тому немовлятко, дитина у них маленька зовсім. Звичайно, якби вони купили нормальний будинок зі зручностями, недалеко від столиці, з магазином, аптекою хоча б, з інфраструктурою хоч невеличкою, це було б дуже добре. Але хіба таке купиш за 160 тисяч гривень в наш час, коли ціни на все зараз такі високі? Все, що вони змогли собі дозволити – ділянку зі стареньким будиночком, там все позаростало бур’янами та травою. Ой, там ще стільки потрібно праці докласти перед тим, як на відпочинок туди приїжджати, що сказати тобі важко, – пояснила сусідка.
– Зрозуміло.
– Добиратися туди теж дуже незручно – спочатку на електричці, потім на автобусі ще хвилин 25, автобус ходить за розкладом десь тричі на день, запізнишся – взагалі не виберешся нікуди. Таксисти туди їздять дуже неохоче, дороги там, прямо скажемо, дуже погані, яма на ямі.
– Так у них своя машина начебто є?
– Але за кермом тільки мій син Олег! Він на тижні їздити не зможе, а там стільки роботи, ти не уявляєш навіть собі! Треба в будинку все розібрати, там зараз величезна гора мотлоху, з немовлям туди взагалі не зайти. Потім вивезти це все треба, траву викосити, переорати, кущі пересадити, зробити в’їзд для машини. Та взагалі, стільки всього робити там потрібно, що лише одна думка про це вже лякає.
Олена навіть готова, закачати рукава – тягати, копати, косити. Їй вже і насіння там якісь подруги дали. І квіти, і зелень. Щиро кажучи, вона дуже рада, що молоді купили дачу – це те, чого особисто їй довгі роки не вистачало.
Сама Олена давно живе одна, з чоловіком розлучилася, коли син був підлітком, завжди багато працювала. Проте на заслуги її в компанії не подивилися, відправили на пенсію, як тільки вік підійшов.
Енергії у Олени зараз дуже багато, а направити її жінці нікуди. Та йпоприбирати там потрібно, порозчищати, листя позгрібати, яму якусь викопати для нього. Іншу роботу знайти в її віці не виходить, від онука її, м’яко кажучи, відсторонили заявивши, що допомога з немовлям невістці Марині не потрібно. Була б у неї дача, так було б простіше – на дачі можна було б жити з травня по жовтень, в місто повертатися тільки в саму зиму. А на дачі завжди є справи.
– Я навіть думала придбати собі ділянку землі з невеличким будиночком перед пенсією, але потім вирішила, що одній мені не вдасться такі гроші назбирати, а допомогти мені нікому, – ділиться Олена. – Чоловік потрібен в допомогу. Син, звичайно, на моїй дільниці навряд чи став би мені допомагати, Марина – тим більше. А ось на своїй землі – будь ласка. Я Олегові своєму кажу – зроби мені дублікат ключів від вашої дачі, будь ласка! Поїду туди, буду трішки там господарювати, наводити порядок, як матиму час. А в п’ятницю або суботу ви під’їжджайте до мене на допомогу. Марина буде з коляскою, якщо захоче приїхати, а ми з тобою працювати будемо. Олег мені ще сказав так дивно – мамо, ну про ключі треба у Марини питати, це її дача. Але я це все серйозно не сприйняла – її, ну і що, я ж на власність не претендую ж зовсім, а навпаки, допомогти їм хочу і самій потішити душу. Я просто хочу допомогти навести порядок, невістка Марина сама зовсім зараз не може все встигнути.
Однак Марина несподівано серйозно налаштувалася і ключі давати від своєї дачі відмовилася.
– “Це моя дача, і крапка!” – ну ось що ти з нею будеш робити, або що їй говорити? – розповідає з сумом мені Олена. – Ключ від дачі не дає ні за що. Я кажу, я просто хотіла допомогти там вам поприбирати трішки, там роботи не початий край, порядок якийсь навести треба! А вона – а ми не поспішаємо в цьому році щось там робити! Будемо приїжджати на шашлики і потихеньку прибирати самі, а не вийде, так залишимо на наступний рік. Така наївна, як ніби в наступному році, з однорічною дитиною на руках, у неї буде можливість займатися прибиранням. Та й через два роки теж. А там і декрет скінчиться, час так швидко минає, що й не зоглядиться.
Без сторонньої допомоги Марина з маленькою дитиною на «своїй» дачі не зможе, розуміє Олена це прекрасно. Наймати людей за гроші вони теж не можуть, богрошей у них немає, Олег ж обмежений у часі, весь тиждень працює на роботі. Напевно, працювати на дачі кожні вихідні він теж не захоче.
Ну чому б не прийняти допомогу матері, якщо вона сама пропонує її?
Олена все розібрала б, вичистила, а далі нехай сама господиня розпоряджається, садить все що хоче, будує, облагороджує. Ну так, посадила б там квіточки красиві, грядку зелені – а що, невже шкода, там велика ділянка землі, 15 соток.
– І сама не робить, і мені не дає! – сердиться з нерозумінням Олена. – Як достукатися до тих дітей я не знаю.
Я сама здивована. Хіба так може бути в житті: невістка живе в квартирі свекрухи, а їй ключі від своєї старої дачі не дає?
Фото ілюстративне.
