У мене є два сина і дві невістки. В Італії я працюю вже 20 років, сини якраз тоді одружилися, і ви не повірите, але відтоді всі звикли, що забезпечувати маю всіх я. Ні мої сини, ні мої невістки роботи не мали і не мають, а ті легкі підробітки, якими вони займаються, дозволяють їм хіба що на каву заробити.
В Італії я зрозуміла, що якщо йти в сім’ю, де треба доглядати за подружжям, то платять за це майже в два рази більше. Першу таку роботу я знайшла випадково, а потім вже спеціально шукала саме такий варіант, щоб заробляти більше, хоча було дуже-дуже важко.
Зароблені гроші між синами я ділила порівну, собі майже нічого не залишала, бо жила в сім’ї, де мені ні за що платити не треба було. Якщо деколи і купувала собі якийсь одяг, то потім мене за це гризло сумління, бо ж могла дітям ці гроші віддати. Сини і невістки постійно мені дзвонили і скаржилися на життя – вони б пішли працювати, та роботи нема, тому дякували мені за підтримку.
Якщо я присилала посилки з їдою чи одягом, то це мали бути два одинаковісіньких пакунки, інакше невістки пересваpилися б. І гроші я ділила рівно навпіл, аби не було між ними роздору.
Не знаю, скільки б так тривало, якби я не захворіла і не зрозуміла, що для себе особисто я нічого не відклала, мені навіть повертатися нікуди, бо мої діти нічого не збудували, як це зробили інші сусіди, в яких мама заробітчанка.
А мені одна сусідка і каже, а що ти хотіла, треба було їх на роботу відправляти, а не 20 років заробітчанські гроші давати. Вона навела свій приклад – син сім’ю годував за свої гроші, а хату будував за її заробітчанські євро. І тоді я зрозуміла нарешті свою помилку.
Я зателефонувала дітям і сказала, що більше грошей їм висилати не буду, буду для себе складати. Я собі підрахувала, що мені зараз 66 років і за років п’ять я ще зможу навіть на квартиру собі заробити. А синам і невісткам я порадила йти на роботу.
Діти мене не зрозуміли, образилися дуже. Кажуть, що не чекали від мене такого, адже в Україні зараз такий важкий час. Я невісткам порадила їхати до мене, якщо що, роботу я їм знайду, до того ж, внуки уже дорослі, так що вони без проблем можуть їхати на заробітки. Та такий варіант їм теж не підходить, кажуть, що так сім’ю можна зруйнувати.
Ну що ж, я рішення прийняла – тепер заробляю лише для себе, а вони нехай самі думають, як жити дальше.
