Минулого тижня до мене в гості заходив мій єдиний син, Артем повідомив, що його теща з тестем збираються їхати в Туреччину, там їх донька старша живе, кажуть, що хочуть там відпочити і доньці допомогти, вже квитки мають, купили нещодавно.
Мене ця новина не дуже здивувала, я звикла, що мої свати скрізь відпочивають, тижнями сидять в санаторії щороку, але цього разу я засмутилась.
Катерина – моя сваха, жінка дуже цікава. Їй 56 років, а вона в досить хороші магазини ходить, гарні речі собі купує, продукти якісні, на цьому вона ніколи не економить.
Я не можу сказати, що Катерина зі своїм чоловіком заробляють дуже великі гроші, але витрачають їх лише на себе, вони так звикли, хоча мають двох дітей та троє внуків.
У мене з моїми сватами завжди були добрі стосунки, але я їх ніколи не розуміла, бо не звикла так жити сама.
Я, як і сваха моя живу в місті, але ніколи не куплю собі нової дорогої сукні, якщо знаю, що в дітей моїх заборгованість з комуналку, або потрібно щось онукам купити. Онукам потрібно на різні гуртки ходити, одяг гарний, розвиток. Я все це розумію і розумію, що ніхто крім мене не допоможе їм.
Кожну зайву зекономлену копійку віддаю лише синові з невісткою. Відколи маю онуків навіть кави на вулиці собі не куплю, каву п’ю лиш вдома, так економніше, хоча частенько в молодості любила посидіти з подружками у кав’ярні.
Коли сваху зустрічаю десь, вона така яскрава, доглянута, мені аж не зручно поряд з нею, бо я й близько не маю такого вигляду, хоча ми з нею ровесниці.
Катерина жінка непогана, привітна, але вони з чоловіком живуть своїм життям, вважають, що діти мають самі себе забезпечувати, навіть, якщо їм важко.
От і цього разу син прийшов до мене, просив позичити грошей, бо зимові чоботи зіпсувалися у старшого онука, потрібні нові купити, бо зима вже скоро на носі холодна попереду, ноги мерзнуть.
Мені шкода стало дитину малу. Я дістала останню тисячу гривень і віддала йому. Звичайно, не позичала, а просто дала, бо це ж дитина. Але тепер я навряд чи куплю собі курточку на зиму, яку планувала ще з літа купити, прийдеться в старенькій ходити, а вона вже вицвіла така, зовсім негарна.
І інколи я заздрю своїм сватам, вони нікому нічим не допомагають, а діти все одно їх люблять і поважають, навіть більше ніж нас. Син завжди з такою гордістю про тещу говорить, мовляв вона і гарна, і доглянута, і вольова. До сватів діти навіть краще ставляться, з повагою такою, чого я ніколи не помічала до себе. Я тепер, навіть якщо в чомусь відмовлю, то буду поганою, зате сваха – завжди хороша в моїх дітей. Чому воно так?
