Заробітки для мене обернулися не зовсім гарною ситуацією в родині. Я в Італії була 15 років, завжди всі гроші відправляла додому дітям, їх у мене аж троє: старший син і дві дочки.
На перших порах я заробляла по тисячі євро, доглядала одну італійку, працювала в неї майже вісім років. Я тоді дітям всім по триста євро відправляла, а собі сто залишала на дрібні витрати. Адже я не платила ні за їжу, ні за проживання, та й з одягу я собі майже нічого не купувала.
Моя синьйора неабияк дивувалася з такої моєї поведінки. Вона коли почула, що я поїхала на заробітки, щоб дорослим дітям допомагати, дуже здивувалася. У них в Італії навпаки – діти піклуються про старших батьків, наймають для них доглядальниць.
Анна дуже часто мене попереджала про те, що це невдячна справа, навіть казала, що не буде мені гроші на руки давати, щоб я не віддавала їх дітям. Казала, що дасть мені зарплату всю суму аж в кінці року.
Я і сама бачила, що це так недобре, бо і діти нічого скласти собі не могли. Триста євро в місяць в Україні розходилися дуже швидко. Мої подруги-заробітчанки вже почали квартири купувати, а у мене за душею не було нічого складеного.
І тоді я теж почала відкладати. Діти до мене перестали говорити, бо я їх італійської зарплати лишила. Але я твердо вирішила, що треба щось наскладати. Через три роки у мене вже була необхідна сума для покупки квартири. Я купила, але нишком, щоб діти нічого не знали. Просто приїхала у відпустку, вибрала квартиру, купила, документи оформила на себе і повернулася назад.
Потім відклала ще тридцять тисяч і дала кожній своїй дитині по десять. Наголосила, що це старт на квартиру. Але ніхто з них житло так собі і не купив, говорили, що не мають звідки додати решту.
В підсумку вони дізналися про мою квартиру і тепер у мене спокою немає. Всі троє хочуть забрати її собі. Діти між собою пересваpилися, від мене вимагають, щоб я нарешті визначилася, кому з них я її віддам.
