З Світланою я знайома ще зі школи, ми з нею завжди так гарно дружили та ладнали. Скільи себе пам’ятаю, ми завжди були разом.
Так склалося, що я в сім’ї одна дитина, у моєї мами з татом були проблеми і більше діток у них не було.
І я завжди тішилася, що доля мені послала таку людину, з якою я можу щиро поговорити, поділитися своїми проблемами чи своєю радістю. Світлана стала мені, як рідна сестра.
Ми всі ці роки довіряли одна одній, підтримували завжди у різних ситуаціях. Разом росли, разом дорослішали. Я своїй подрузі розповідала всі свої секрети, ми одна про одну знали все.
Потім навчалися в університеті, де ще більше зріднилися, бо доросле життя і різні негаразди зводять рідних людей до купки.
До слова сказати, Світлана була гарною дівчиною, тому й не дивно, що вона першою вийшла заміж за заможного чоловіка, а я була у неї весільною подружкою. У мене з особистим життям поки не дуже складалося, але я не заздрила їй, а дійсно щиро раділа за подругу.
Ще до весілля Світлана говорила, що як матиме дітей, то я буду їм хрещеною мамою, адже ріднішої людини і надійнішої у неї немає.
І ось нещодавно в моєї Світланки народилася довгоочікувана донечка. Як очікувалося, подруга взяла мене за куму. Я дуже раділа, купила комплект гарної дитячої білизни, красиву ковдру та образець.
Але лише на хрестинах я дізналася, що в них є ще інша пара кумів, бо за хрещену маму Світлана покликала ще рідну сестру свого чоловіка Катерину.
Катерина купила золотий хрестик та великий золотий ланцюжок, дуже багато іграшок та одягу.
Мені стало так незручно, що я зробила дуже скромний подарунок, хоча для мене він коштував дорого.
В церкві священик загорнув дитятко теж у ковдру, яку принесла Катерина. Одягли і хрестик і ланцюжок, який освятили. Коли ми повернулися додому святкувати, то я побачила, що в кутку на землі стоїть мій подарунок разом з ковдрою, його ніхто навіть не розпаковував те, що принесла я, адже все було вирішено, виходить, до того.
Мені так прикро було того дня. Я розумію, що Катерина з чоловіком заробляють добре, вони люди багаті, а мій подарунок на їх фоні, взагалі залишився непоміченим.
На Великдень знову запросила всіх кумів до себе. Я вже і іграшок дорогих накупила і багато яскравих гелевих кульок, щоб справити враження, але Катерина замовила з-за кордрну якісь красиві і модні ляльки і всі весь вечір розглядали лише їх.
Скоро моїй похресниці буде рік. Світлана мене знову запросила на свято і, ніби, по секрету сказала, як би похвалилася, що Катерина збирається її доньці дарувати сережки з діамантами.
Зараз мені прикро від того, бо я не знаю, що вже й дарувати мені, адже, як завжди я залишуся зовсім непоміченою. Я живу в столиці, з подружкою орендуємо квартиру, грошей багато не заробляю. Що я можу таке купити, щоб і моїм подарунком захоплювалися і були щиро вдячні?
Я так не хочу йти на день народження своєї похресниці. Відчуваю там себе чужою людиною, не їхнього кола я, вони заможні, у них зовсім інші погляди на життя, інші інтереси. Вони радіють, коли зустрічаються, багато розмовляють, а я сиджу сама, іноді Світлана якесь слово мені скаже, а так я і сиджу весь вечір мовчки сама. І не піти не можу, буде якось негарно з моєї сторони. Що мені робити, як знайти тут вихід?
Фото ілюстративне.
