Старша донька днями мені з Польщі зателефонувала, і попередила, щоб я більше сусідку Настю і в хату навіть не пускала. Бо до неї дійшли чутки, що Настя претендує на наш будинок.
Через кілька годин мене набрала і молодша донька, і словами старшої сестри теж повторила те саме.
Діти мої пороз’їжджалися по світу. Молодша донька, Галина, зараз в Греції живе, і додому повертатися не збирається. В свій час це я її туди забрала, бо я сама багато років була заробітчанкою в Греції.
Чи думала я, що маючи 2-х доньок, на старість я залишуся зовсім одна? У мене дім величезний, а жити в ньому нема кому, ось така іронія долі.
Я коли їхала на заробітки 25 років тому, мені тоді було 45, дочки мої вже на виданні були, я заради них і поїхала, бо жили ми дуже бідно.
Коли старша донька вийшла заміж, я і чоловіка свого забрала до себе в Грецію, думаю, нехай вже зять хазяйнує, а ми двоє більше заробимо.
Так і сталося, вдвох ми і заробляли вдвічі більше, тому такий величезний будинок вдома звели, що він став найбільшим не лише в селі, а напевно в цілому районі.
Коли молодша донька заміж вийшла, вони з зятем відразу захотіли їхати до нас в Грецію. Ми з чоловіком на той час вже непогано там облаштувалися, і без проблем їх у себе прийняли, і в усьому на початках допомогли.
Галина вже 16 років в Греції, там у них з чоловіком двоє діток народилося, то ж додому вони повертатися не збираються.
А я приїхала 4 роки тому, бо захворів мій чоловік. На жаль, врятувати його не вдалося, я стала вдовою.
Я думала, що тепер біля старшої доньки на старість голову прихилю, але Віра з чоловіком виїхали в Польщу, зятю там вигідну роботу запропонували, то ж додому повертатися він не збирається.
А я, як на зло, хворіти почала. До мене сусідка, молода дівчина Настя, стала заходити. Я її прошу, щоб вона мені то продукти, то ліки купила, і вона ніколи не відмовляється.
Настя сирота, живе з бабусею дуже бідно. Але вона хороша дівчина, добра дуже і розумна. Вчиться в університеті, але на заочному, бо мусить ще працювати, щоб забезпечити себе і бабусю.
Я до цієї дитини всією душею прикипіла, вона мені стала ріднішою душею, бо і вислухає, і допоможе, і до лікаря зі мною сходить.
А доньки мої зляться, не хочуть, щоб Настя біля мене крутилася, бо бояться, що я на неї хату перепишу.
А я їм запропонувала, нехай хтось з них додому повертається, і буде мене глядіти, на того я і будинок наш перепишу.
Проте, доньки мої додому повертатися не збираються – ні одна, ні друга. Але бояться втратити спадщину, тому вимагають, щоб я вже, зараз, зробила дарчу на них двох, щоб бува Насті нічого не дісталося.
Не думала я, що маючи двох рідних доньок, мене буде обходжувати в старості чужа дитина. Дуже прикро від цього. А ще, я розумію, що своїм дочкам я не потрібна, вони думають лише про спадок.
