Є у мене знайома жінка. Вона була звичайна і життя у неї було нічим не примітне: робота, діти, чоловік.
Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік сnився, став Ніну кривдити, ображати, вона плакала. Діти кликали до себе і Ніна їздила до них, але тільки в гості, на тиждень і не більше. У них свій світ, своя сім’я. Так, звичайно, всі один одного люблять, але жити треба окремо. Джерело
З чоловіком розлучилася, але жили в одній квартирі. Зняти інше житло – не прожити, занадто маленька пенсія. І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: крихітний будиночок, без опалення, ділянка заросла травою, але зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня, сарай з дровами.
Ніна подумала: хоч літо, але пожити спокійно, не чути принижень від чоловіка, не боятися, що в голову полетить черговий ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде зняти собі житло.
Знайома ця і відвезла туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей. У перший же ранок, вийшовши босоніж на ганок і слухаючи гучний спів птахів, вона відчула себе щасливою. Зовсім недалеко був придатний для купання ставок і Ніна стала там купатися. У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі занавісочки, які знайшла в старенькій шафі.
Купувала недорогі продукти в місцевому магазинчику, але готувала смачну їжу. Справа в тому, що у Ніни була своя родзинка: вона обожнювала різні приправи, прянощі і трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці. І простий рибний супчик з путасу у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах вабив до каструльки ще від порога. Напевно, саме цей запах і залучив до будиночка Ніни бездомного облізлого кота. Ввечері, повертаючись з ставу, вона побачила його на своєму ганку.
– От і зустрілися дві самотності, – проспівала Ніна і винесла коту миску з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, все з’їв, облизався і залишився у Ніни жити.
Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку. Вичистила кущі смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василько ходив за хазяйкою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, утикаючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося…
Одного вечора, повертаючись після купання, Ніна побачила недалеко від ділянки машину. Машина чорна, крута. – Напевно, дуже дорога, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і запитав, де поблизу набрати чистої води?
– Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є колодязь. Виявилося, що чоловік був на рибалці на місцевому озері, їде назад, а тут колесо лопнуло. А запаски немає, не подбав. Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає його з новим колесом. Ніна, запросила чоловіка в будинок, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович з задоволенням погодився і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, добавки попросив.
– Ви все так смачно готуєте? Все вмієте? – запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.
– Так, я люблю готувати, – відповіла Ніна.
– У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, буду вам платити. А за продуктами вас мій водій буде возити у місто теж буде він привозити. Хоча б два рази в тиждень. Я добре вам платити буду.
І Ніна не відмовилася. А що, готувати вона любить і готує завжди з душею. Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що?
І Ніна стала Михайла Васильовича годувати. У понеділок і в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну і Волошку (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне. А потім Ніна готувала, ні, не готувала – творила шедеври!
Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами і міксерами. На плиті у великій каструлі нудився борщ, в духовці запікалися великі шматки риби, в глибокій мисці, під рушничком піднімалося повітряне тісто з якого потім випікалися такі ж повітряні плюшки.
Не тільки по кухні, по всій квартирі літали запаморочливі запахи улюблених Ніною приправ, які супроводжували приготування кожної страви. Волошка весь цей час, зазвичай, лежав тут же, в кухні, на маленькому диванчику і спав. В кінці “робочого дня” йому діставалися рибні хвости або м’ясні зрізання.
Через два тижні, приїхавши в квартиру Михайла Васильовича, Ніна побачила в кухні на столі великий букет із запискою “Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!”. Поруч лежав конверт з першою зарплатою. Ніна, прибираючи конверт в сумочку, подумала: тепер можна буде і житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже холодно.
Свіжі букети тепер з’являлися до кожного Нініних приїзду. А одного разу, в п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними ватрушками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) На дачу і запросив у вихідні на рибалку. І вона погодилася. І Волошка з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували і сміялися. Ну, як діти!
А восени Ніночка вийшла за Михайла Васильовича заміж. Їдучи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами і кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?!
