У селі Більці вже який тиждень лише й говорять про діда Івана і Соню: хто б міг подумати, що така жінка вподобала старого! Після такого молода жінка навіть хотіла втекти додому. Але дід Іван її вмовив залишитися. Переконав, що рано чи пізно людям набридне про них говорити. І таки дідо, який прожив життя, казав правду: погуділи, поговорили, перемили – і притихли. Та ніхто з них навіть подумати не міг, чим закінчиться цей poман
У селі Більці вже який тиждень лише й говорять про діда Івана і Соню: хто б міг подумати, що така видна жінка вподобає старого! За матеріалами Вісник К
– Та на неї не один чоловік оком кидав, тож могла собі знайти кращу пару. Мо’ дідо щось поpoбив їй? – особливо дивувалися жінки.
– Ото «відірвав» собі старий молодуху! І що то він тепер буде з нею робити? – не могли втямити чоловіки.
Та ніхто з них навіть подумати не міг, чим закінчиться цей роман…
***
Соня Іванові не те що у дочки, а майже у внучки годилася – молодша від нього на сорок років. Його дві дочки – майже її ровесниці. Якщо люди лише плecкaли язикaми, то Іванові діти шипіли гадами, зачувши новину, що батько привів собі жінку.
– Та їй, крім твоєї господарки, нічого не треба, може, ще й признався, що спадок брата ховаєш від нас? – дорікали вони.
– Не ваше діло, що роблю. Дивись, як засокоріли і за батька переживають. А чому раніше не дбали так про мене, як тепер? Дівка біду знає, то, може, буде цінувати і мене старого, а нащо мені стара баба біля господарки? – не церемонячись з дочками, рубав дід.
***
Соня такому заміжжю, зрозуміло, не раділа, але розміркувавши над своїм становищем, наважилась, добре знаючи, що попаде на людські язики. Дівчина виросла в бiдній сім’ї, навіть не те, що бiдній. Спочатку запивав батько, потім і мати почала. На дітей – а їх у сім’ї було троє – ніхто уваги не звертав. Соні, як і всім дівчатам, хотілося і нове плаття, і взуття якесь краще. Добре, що хоч зі старшої двоюрідної сестри речі їй віддавали, а то взагалі ходила б у лахмітті. Двом братам з одягом геть сутужно доводилося, бувало, що зимою у благеньких туфлях ходили. Не дивно, що вони після армії виїхали десь аж у Сuбір, щоб там заробити гроші і влаштувати своє життя. А Соня залишилася з батьками. При колгоспі ще якогось рубля могла заробити, а коли від нього залишилися зруйновані ферми й зарослі поля, то виживала лише з городу. Інколи копійка перепадала, якщо хтось з хазяїв просив допомогти на полі щось зробити. Любив Соню хлопець сільський, може, в її долі щось і змінилося б, та його не стало, їхав на мотоциклі. Отак вона й залишилися в дівках. Батьків не стало, тож жила в старій хаті сама.
***
Коли дід Іван овдовів, не раз просив Соню в городі просапати, перед святом у хаті прибрати. Дівчина не відмовляла, тим більше, що він завжди і гроші платив за роботу, ще й харчі давав. Жалівся, що з дочок толку мало: повиходили заміж, своїм господарством обзавелися і не мають коли про батька думати. Ніхто й не дивувався тому, що дівчина дідові допомагає. Але яким було здивування, коли в селі довідалися, що вона не просто допомагає, а живе в Івана!
***
Якогось дня, коли дівчина прийшла з городу в обід перепочити, дід Іван налив їй холодного молока, приніс варення з льоху, нарізав булки і запросив перекусити. Дівчина прихвалила, яке добре варення з абрикосів наварив, а він тут взяв і випалив:
– А чого тобі йти в стару хату, де нічого нема? Зоставайся в мене, бо вже важко всьому раду давати. Не стане мене – будеш мати де жити. В мене ще й копійка на чорний день є, не пропадеш.
Соня аж поперхнулася.
– То ви жартуєте?
– Жартувати люблю, але те, що кажу, не жарти.
– Та нас люди просміють, – відрізала спересердя дівчина.
– Хай сміються. А ти з того сміху щось втратиш? Ні. А коли зостанешся сама, ще й чоловіка молодого приймеш – на таке хазяйство знайдеться, а ти жінка гарна.
Соня притихла. Посидівши трохи, взяла сапу та й попленталась додому. А на ранок прийшла до діда Івана зі своїми скромними пожитками. І, як добра господиня, заходилася хазяйнувати. Отут село й здійняло такий галас, що до дочок чутки дійшли. Ті враз у батька об’явилися, піднявши в хаті та на дворі крик. Чого тільки Соня тоді не почула.
***
Після такого скандалу молода жінка навіть хотіла втекти додому. Але дід Іван її вмовив залишитися. Переконав, що рано чи пізно людям набридне про них говорити. І таки дідо, який прожив життя, казав правду: погуділи, поговорили, перемили – і притихли.
Сталося чудо – навіть дочки примирилися і до Соні вже стали підлещуватися. Майже рік пройшов. Якось до них навідалася Райка, і коли дід сів на ровера і поїхав по хліб, вона почала плакатися, що доньці треба на випускний справити обнови та й собі з чоловіком, а грошей не вистачає. От якби вони хоч якогось долара виділили для онуки. Але Соня відказала, що таких заощаджень вони не мають.
– Батько ж спадок дядька Йосипа з Канади отримав, – наполягала жінка.
– Я про ті гроші нічого не знаю, – здивувалася Соня. – Ось батько повернеться, в нього й проси.
– Та ні, то вже ти краще попроси…
***
Райка поїхала додому, і Соня делікатно завела мову про той спадок. Коли нарешті дід Іван зрозумів, про що йдеться і чому вона цікавиться тими доларами, він сказав, що дасть внучці гроші на випускний, хоча та й копійки не заробила, бо боїться до діда носа показати. Райка такій новині дуже зраділа. Та ще й забідкалася: тепер час такий, що не можна грошей у хаті тримати, хай би батько їх у банк поклав чи щось придбав.
– А він їх в хаті не тримає. Такий сховок придумав, що краще будь-якого банку, – засміялася Соня.
І по своїй наївності розказала дочці про той «батьківський скарб».
***
А десь через місяць у дворі діда Івана порядкувала . А Райка із сестрою Марійкою голoсили на все село:
Соню затримали в місті. Вона поїхала туди скупитися, вибралася ще у перукарню, тому й заночувала дві ночі у двоюрідної сестри Валі. Їй пояснили, що діда Івана не стало, а ще дочки заявили, що пропали гроші – якийсь спадок. Усі підoзри падали на Соню, бо так виходить, що вона найбільш зацікавлена в тому, щоб його не стало, а тим більше, діда не стало після того, як вона довідалася про його сховок. Чи знайдеться для неї молодий чоловік, покаже час…
Олеся ХАРЧУК
Фото ілюстративне, з вільних джерел
