Катерина зовсім одна виростила двох дітей. Вона не шкодувала останніх сил, щоб підняти їх на ноги. Однак син зрадив її.
Коли синові Петрові було всього 10 років, а дочці Ользі – 8, їхнього батька не стало. Так Катерина залишилася одна з двома дітьми, ні підтримки, ні допомоги.
Жінка вирішила, що краще виховає дітей сама, ніж зійдеться з чужою людиною, яка буде байдужа до її дітей, і все одно сприйматиме їх як чужих. Вона працювала, не покладаючи рук, щоб поставити дітей на ноги. Працювала Катерина на кількох роботах: вчителькою, вечорами прибиральницею, а вночі – швачкою. Після основної роботи мила під’їзди, у вихідні брала замовлення на пошиття і працювала репетитором. Вона робила все, щоб діти харчувалися і одягалися не гірше інших. Щоб ніхто й подумати не міг, що вони якісь там бідаки.
Катерина постійно намагалася однаково ставитися до дітей. Але нічого з собою не могла вдіяти – більше жінка любила свого сина – Петра. Він був дуже схожий на свого батька, якого вона щиро кохала: був таким же рішучим, сміливим і справедливим. Дочка Ольга ж була більше схожа на матір: відрізнялася боязким характером і чутливістю, вона була нерішучою та тихою.
Після закінчення університету Петро вирішив одружитися з дівчиною із заможної сім’ї. Вона дуже сподобалася Катерині, але – не її батьки. Вони дивилися на таких, як Катерина та її діти зверхньо і з презирством. Тому мама постійно говорила Петрові, щоб він знайшов дружину простішу і біднішу, свого кола, адже гроші не головне, їх можна легко нажити, а от ставлення тещі з тестем завжди буде до нього, як до бідняка, чого б він не досяг у своєму житті. Вони завжди говоритимуть, що він з бідової родини, селюк. Але Петро мами і чути нічого не хотів.
Перед весіллям Катерина позичила дуже багато грошей, щоб зробити молодим хороший подарунок. Тільки новоспечені родичі не оцінили її старань. Вони повідомили, що не збираються спілкуватися з убогою сім’єю зятя. Катерина промовчала, вона вирішила бути розумнішою, адже понад усе хотіла, щоб вони прийняли її сина добре, а вона вже якось ставлення сватів переживе. Вона подумала, що це навіть на краще.
Однак виявилося, що спілкуватися матір’ю і сестрою не хоче і Петро. Після медового місяця, який оплатили батьки дружини, вони таємно переїхали в столицю. Петро нічого не повідомив своїй матері, просто зник. Про переїзд Катя дізналася від сусідів. Вона дзвонила синові, писала листи, але він так і не відповів.
Відтоді пройшло 20 років. За цей час Петро жодного разу не відвідав матір і сестру, не подзвонив і не написав. Ольга сподівалася, що брат приїде хоча б на ювілей матері. Але він проігнорував його. Про його життя вони дізнаються від знайомих. За їх словами, Петро дуже добре влаштувався в столиці, пристойно заробляє, виховує двох синів.
Катерина ж ніколи не бачила рідних онуків. Нещодавно вона зовсім стала мати проблеми зі здоров’ям. Боїться, що її не стане, так і не побачивши улюбленого сина. Що з ним сталося – вона так і не зрозуміла.
Важко уявити, що зараз на душі в матері, але у сина тепер своє життя, повне розкоші та достатку, про неньку він і не згадує. Соромно перед родиною дружини, адже мама його – проста жінка.