Юля жила сама у великому будинку з котом і собакою. Донька вчилася у столиці і навряд чи повернеться додому. А Юлі хоч і 45 на носі, а так хотілося мати ще одну дитинку, щоб не бути самотньою. Тому найближчим подругам сказала, що проведе ніч з першим-ліпшим чоловіком, який не буде викликати відрази.
Ним виявився незрозумілий тип в сумнівній компанії біля будинку, де Юля орендувала офіс. Ніби безхатько, але одягнутий акуратно і стрижка стильна. Коли пройшла повз – відчула запах дорогих парфумів. «Здалося, напевне», – подумала й зупинилася біля галасливого чоловічого натовпу.
– Ей, чоловіче! Хочете заробити? Є справа.
Незнайомець допитливо глянув на шикарну жінку і слухняно поплентався за нею. Вести мужика з вулиці додому було б уже геть нерозумним вчинком. Тому домовилася про зустріч на завтра.
– І приодягніться трохи ліпше. Грошенят підкинути?
– Та ні, пані. Гардеробчик оновимо, будьте спок!
Він ще не знав, яку роботу запропонує йому ця мадам. Цікавість просто розпирала, але себе не видав. Наступного дня прийшов у костюмі і навіть краватку якусь начепив. Безхатьком від нього не пахло. Юлю хвилювало одне: чи не нагородить він її якоюсь болячкою і чи не має проблем зі здоров’ям? Не чай же з ним пити збирається! Тому озвучила вголос свої сумніви. На диво, чоловік відреагував спокійно:
– Вам довідку треба чи на слово повірите? Можна питання: а що, такий напряг з мужиками чи, може, побилися з подружками об заклад?
– Просто хочу дитину. Ви мені сподобалися. Я заплачу, – випалила, заливаючись від сорому рум’янцем.
Вона, успішна багата жінка, знімає на вулиці чоловіка й тягне його у ліжко… Який сором! Та відступати нема як. Або пан, або пропав. Почувши пояснення зніяковілої жінки, кавалер мовчки поплентався за нею до готелю…
Одна ніч кохання на замовлення виявилася результативною – Юля чекала малюка. А майбутній татусь раптом зник з території, де тусувався з безхатьками. Він прийшов у її офіс з величезним букетом рожевих троянд місяців через п’ять так само зненацька, як і щез. Весь такий крутий, з голочки одягнений. Юля ледь зі стільця не впала:
– Що, виграли в лотерею мільйон? Чи, може, ще якась багата дама скористалася вашими послугами?
– Свій мільйон не виграв, а чесно заробив ось цими руками і цією головою. А багаті дами мене не цікавлять. Хіба що ви, Юліє Павлівно. До речі, як почувається мій спадкоємець? – запитально подивився на неї і розсміявся.
Те, що почула далі, справило на ошелешену жінку ефект бомби. Бо Сергій виявився не тим, за кого себе видавав. Він був людиною геть не бідною. Поважний керівник, має хороший бізнес. І все у нього є: дім, авто. І сім’я була. Колись. Що він робив у дворі з безхатьками? Просто спілкувався з людьми. Вони такі ж, як і він:
– Моє дитинство було дуже цікавим. Щоліта, як тільки віддзвенить останній дзвінок, мама відправляла мене на канікули. Куди? Нікуди. Просто казала, щоб їхав і вертався на Перше вересня. У селі жила бабуся, але там мені було нецікаво. Я сідав на перший-ліпший потяг і мандрував. Так об’їхав майже весь колишній Радянський Союз. Вертався додому перед початком навчання і йшов до школи. І так з року в рік. У мами було своє життя, у мене – своє. Я їй не заважав.
Після армії взявся за розум, вивчився в інституті, став поважною людиною, як бачиш. Все, як у людей: дім, дружина, діти. Але час від часу я брав відпустку і жив так, як безхатьки. Запрошував інколи їх додому, щоб помилися, привели себе в порядок, годував. Моя дружина цього не розуміла, тому ми розлучилися. І тепер я живу так, як мені хочеться. Ось тебе зустрів. Ти мене здивувала! Відважна жінка. Я знаю, що у нас буде син. Це чудово, бо там у мене дві доньки. Ну то як, готова взяти в чоловіки бомжа-мільйонера? Май на увазі, я знову можу забомжувати…
Юля не стала перепитувати, звідки він знає про сина. Хоч ще нікому не казала про результати УЗД. У її доньки буде братик. І, схоже, ще один татко…
Автор – Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ, за матеріалами видання “Вісник”
