Незважаючи на свою самотність, Ніна зазвичай збирала традиційний стіл на Новий рік.
Вона варила холодець, неодмінно кришила велику каструлю олів’є і укладала шари оселедця під шубою у велику кришталеву салатницю…
На гаряче вона тушкувала капусту зі свининою і смажила м’ясо з овочами.
Саме такий набір страв любив її чоловік Іван… А дочка Оксана ще дуже любила курку у фользі, яку Ніна запікала спеціально для неї.
Коли Івана не стало, вони з п’ятнадцятирічної Оксаною сильно журилися – надто вже швидко пішов чоловік і батько…
Але до Нового року вони готувалися традиційно – салати, холодець, курка у фользі, тушкована капуста зі свининою та смажене м’ясо з овочами. Апельсини й ігристе.
Опівночі Ніна відкривала ігристе, і вони загадували заповітні бажання…
Все як завжди. Тільки без Івана…
А потім Оксана подорослішала, після бою курантів бігла спочатку до друзів, потім вступила до інституту і перестала приїжджати.
Коли Оксана зібралася заміж, Ніна зраділа – дочка у неї розумна та красива, наречений хороший хлопець. Все добре буде у доньки.
Все добре і стало. Оксана її жила з чоловіком у мирі та злагоді, народили трьох діточок…
Внуків Ніна любила, постійно купувала їм гостинці.
Щороку тридцять першого грудня сім’я дочки навідувалася до неї, і вони галасливо сиділи за великим столом, проводжали старий рік.
Оксана не змінила своїх смаків і з задоволенням їла курку, запечену у фользі, яку також полюбили й онуки.
А зять несподівано полюбив її тушковану капусту та смажене м’ясо з овочами.
Стіл Ніна збирала традиційний та добротний, після застілля ще кілька днів вона доїдала залишки бенкету.
Але в якийсь рік до неї ніхто не приїхав – Оксана з чоловіком та дітьми поїхали зустрічати Новий рік за кордон.
Причому повідомили їй в останній момент – коли вона вже накрила стіл.
-Мамочко, ти нас не чекай… – щебетала в телефоні Оксана. – Я якось забігалася і забула тобі сказати, що ми путівку купили. Нам пощастило – знайшли в рази дешевше! Ми вже у літаку. Зателефоную тобі завтра з готелю. З наступаючим!
Ніна тоді обдзвонила всіх своїх приятельок, закликаючи на щедрі порції новорічних страв. Але ніхто не обізвався…
Вона просиділа за великим накритим столом до опівночі. Ігристе відкрити було нікому, у самої Ніни сил на це не було – налила в чашку яблучний сік і загадала заповітне бажання.
Воно збулося – весь рік Ніна була здорова.
Згодом самотні вечори на Новий рік стали для Ніни традиційними.
Донька із сім’єю щоразу їхала за кордон.
Онуки частенько дзвонили та обіцяли відвідати бабусю.
Але щось їм, мабуть, заважало…
Проте Ніна щоразу тридцять першого грудня методично і із задоволенням готувала святковий стіл. Чекала. І навіть навчилася відкривати ігристе!
Тільки ніхто до неї більше не приїжджав… І подарунки лежали під штучною ялинкою, чекаючи, коли їх заберуть. А забирали їх уже майже в лютому…
І ось черговий Новий рік на носі. А настрою немає…
Ніна відзначила нещодавно вісімдесят два роки.
Ну як відзначила… Пережила. Тому що якраз у день народження заслабла.
Дякувати сусідці, у якої донька працює в лікарні, – виходили.
Оксані говорити не стала – у неї і так багато турбот!
Але після того раптом стало все погано! Ніна постійно відчувала слабість…
На її слабкі скарги Оксана щебетала в телефон:
-Мамо, ну що ти хочеш? Вік вже! Треба змиритися.
Про Новий рік дочка нічого конкретного не сказала.
-Можливо, заскочимо на півгодини, старий рік проведемо…
А Ніна сприйняла це, як обіцянку – тридцять першого грудня будуть гості!
І вона почала заздалегідь готуватися…
Ніна напекла пирогів, як любили зять та онуки, натерла тушку курки сіллю, хмелі-сунелі та часником, загорнула у фольгу і залишила в холодильнику: завтра надвечір, коли прийдуть гості, поставить у духовку.
Клопіт був звичний і колись навіть приємний.
Але не сьогодні…
Ніна все слабіла і слабіла, руки вже не так спритно брали прибори, важко було тримати тертку.
Поплакала. Від образи та злості. Дуже важко вже стало готувати!
Потім вона не знайшла у холодильнику майонез. Засмутилася.
Цього року вона вже не мала сил прикрашати квартиру.
Поставила ялинку, абияк начепила іграшок, гірлянду…
На більше вже не було фізичної можливості.
Але подарунки онукам та дочці вона запакувала у кольоровий папір, перев’язала шовковою стрічкою.
Склала під ялинкою.
…Треба йти до магазину по майонез. Пішла вдягатися.
Найбільше вона не любила ходити надвір у темряві – зовсім нічого не бачила!
Але просити нема кого…
Надворі міцнішав мороз. І сніг кружляв над містом, роблячи його схожим на казку.
Тільки Ніна не бачила снігу…
Вона орієнтувалася на яскраві неонові вивіски магазину. Добрела. Покотила візок до полиць із майонезом, вибрала по знайомому поєднанню кольорів.
Ніна вирішила ще вибрати сирокопченої ковбаси. Довго перебирала. Зрештою обрала щось, ціну не побачила. Та й добре! Не дорожче за гроші.
Розрахувалася на касі. Суму не почула – касирка ледве шепоче. Приклала карту до терміналу, пікнуло.
Виходить, пройшла оплата.
Переклала продукти у свою стару шкіряну сумку і пішла до виходу. Голова кружляла все сильніше і сильніше.
Дуже хотілося зателефонувати до Оксани. Прямо хотілося почути її голос!
Але телефон Ніна залишила вдома – останніми днями вона практично ним не користувалася, бо не бачила нічого, крім плями на місці екрана.
Коли ледве вона перейшла дорогу і вже підходила до будинку, відчула, що зовсім заслабла.
Ніна сіла на край тротуару, випустивши сумку. Вона намагалася підвестися, але не виходило.
Вона водила неслухняними руками по землі, намагаючись відшукати сумку. Але не виходило. Було страшно.
-Мамо, дивись, бабуся!
Чийсь дитячий голосок пролунав майже поряд.
І тут же Ніна почула відповідь жінки:
-Ходімо… Це не бабуся, це якась гуляка…
Ніні дуже хотілося крикнути, обуритися! Але не змогла…
Оксана вже звично набрала номер матері, коли у літаку дозволили користуватися мобільними телефонами.
-Дивно… Не відповідає.
-Мамо, ти ж бабусі сказала, що ми до неї прийдемо проводжати старий рік, – нагадав оксані старший син. – Ти забула повідомити, що ми летимо до Єгипту?
-Ну, забула… – відповіла та.
-То ти ж у неї була перед від’їздом? – поцікавився чоловік. – Подарунки наші хоч передала?
Оксана не була і нічого не передала. Ніколи було. Корпоратив, підготовка до поїздки, збори…
-Телевізор дивиться, мабуть. От і не чує. Завтра тридцять перше, наберу та скажу, що ми не приїдемо.
І Оксана більше не намагалася додзвонитися…
А наступного дня, коли вся сім’я вже відпочивала в басейні готелю, Оксана наполегливо набирала мамин номер. Але ж ніхто не відповідав.
А до кінця дня, після невдалих спроб додзвонитися, вона почула, що телефон абонента вимкнений…
Холодок страху пробрав її. І навіть єгипетська спека не змогла його розтопити.
Щось не так.
Несподівано відпочинок біля моря став обтяжливим.
Оксана рішуче заявила, що треба повертатись.
Але виникла проблема купівлі квитків. Найближчі були лише третього січня.
Оксана погодилася закінчити відпустку та вилетіти додому на початку січня.
Новий рік зустрічали в номері готелю, без особливих веселощів, бо цього разу бабуся не вийшла на зв’язок. І вони вже серйозно почали хвилюватися за неї.
…Коли Оксана приїхала до мами та відкрила квартиру, то побачила сумну картину – на плиті мультиварка з холодцем, не розібраним по тарілках.
У дерев’яній хлібниці засохлі пироги. У холодильнику каструля з олів’є та загорнута у фольгу курка… А на столі – тертка та овочі для оселедця під шубою.
Сам оселедець шматочками просто лежав у мисці.
Тобто мами не було вдома вже кілька днів!
Але найстрашніше – її мобільний телефон лежав на тумбочці. Акумулятор давно вже розрядився.
-Мама! Мамочка! Де ж ти?!
Оксана не знала, що робити. Недодивилася!
Вона метнулася в кімнату – там у денному світлі тьмяно блищала електрогірляндою півтораметрова штучна ялинка.
А під нею лежало кілька згортків, невміло обгорнутих яскравою стрічкою.
Мама старалася… Вона ж казала, що бачити гірше стала…
Оксана раптом зрозуміла, що всі мамині слова були правдою! А не капризами літньої людини…
І раптом заплакала, закричала, гукаючи маму. Сльози текли рікою через власну провину. Порожнеча, ялинка з миготливими лампочками і холодець на кухні…
-Мамочка! Вона чекала на їх у гості! Мама…
Оксанин чоловік організував пошуки.
За три години вдалося встановити, що у лікарні є невідома бабуся.
Оксана помчала туди.
І знайшла свою маму, яка лежала зовсім слаба.
Ніну знайшли неподалік її будинку. Біда в тому, що поки викликали швидку, минуло кілька годин.
Люди думали, що вона гультяйка якась. І проходили повз…
Стан Ніни був не дуже. Але Оксана продовжувала вірити. Адже її мати не може піти! Це неможливо!
Але дива не сталося…
У лютому Оксана нарешті знайшла у собі сили забрати та розгорнути новорічні подарунки, залишені мамою під штучною ялинкою.
І довго плакала.
Ці подарунки, невміло загорнуті в кольоровий папір, зберігали тепло маминих рук.
-Як же… Як же так швидко пролетів час? Мама постаріла, потім стала потребувати турботи. А вона, Оксана, малодушно відмахувалася від цього…
Посилаючись на свої клопоти та справи.
Що може бути важливіше за близьку людину?
Чому ми усвідомлюємо це занадто пізно?
Оксана раптом злякалася, що і вона так само, як мама, буде одна. У момент, коли дуже потрібна підтримка найближчої людини…
А що? Життя ж воно одне. І швидкоплинне… І вже ж після того, як мами не стало…
І Оксана заплакала ще дужче…
