Таємниця серця
Світлана сиділа на кухні, бездумно розмішуючи ложкою холодну каву. Її серце билося нерівно, а думки плуталися в голові. Вона не могла повірити в те, що бачила сьогодні. Її чоловік, Олексій, якого вона кохала понад усе, стояв на вулиці поруч з іншою жінкою. Вони сміялися, їхні погляди були теплими й ніжними. Щось у цьому моменті здалося їй неправильним, чужим, і водночас таким болісно знайомим.
Вона не могла тримати це в собі. Її душа рвалася на частини, і єдиною людиною, до якої вона могла звернутися по пораду, була свекруха Галина Павлівна. Жінка завжди була мудрою і стриманою, її слова заспокоювали та надихали. Але цього разу Світлана не знала, чи зможе знайти розраду.
— Галино Павлівно, — почала вона, коли свекруха зайшла до кухні. Її голос тремтів, а очі були повні сліз. — Я бачила Олексія сьогодні… з іншою жінкою. Вони виглядали так… так близько.
Галина Павлівна зупинилася на місці, її обличчя залишалося спокійним, але очі блиснули гострим розумінням. Вона мовчала лише мить, але ця мить здалася Світлані вічністю.
— Ти впевнена? — запитала вона нарешті, її голос був рівним і холодним, як зимовий вітер.
— Так, — відповіла Світлана, схлипуючи. — Я бачила їх власними очима.
Не сказавши більше ні слова, Галина Павлівна раптом схопилася з місця і швидким кроком попрямувала до дверей. Світлана здивовано підняла голову.
— Куди ви? — запитала вона.
— Я знаю, що треба робити, — відповіла свекруха, не обертаючись.
Світлана залишилася одна в кухні, спантеличена і налякана. Що це означало? Що збиралася зробити Галина Павлівна? Чи знала вона щось таке, чого не знала Світлана? Її уява малювала найгірші сценарії, але вона не могла змусити себе піти за свекрухою.
Галина Павлівна вийшла з будинку і впевнено попрямувала до невеликого парку неподалік. Вона знала цей парк як свої п’ять пальців — тут пройшла не одна її прогулянка з сином у дитинстві. Її серце стискалося від тривоги, але вона не могла дозволити собі показати слабкість. Вона мусила діяти.
На лавці під старою липою сидів Олексій. Поруч із ним була та сама жінка — молода, красива, з довгим темним волоссям і ясними очима. Вони говорили про щось, і обличчя Олексія сяяло такою щирістю, яку Галина Павлівна давно не бачила у свого сина.
— Олексію! — голосно покликала вона.
Олексій підняв голову і побачив матір. Його обличчя змінилося — спершу здивування, потім легка напруга. Жінка поруч із ним обернулася і теж подивилася на Галину Павлівну. У її очах був легкий переляк.
— Мамо? Що ти тут робиш? — запитав Олексій, підводячись.
— Це я маю запитати тебе: що ти тут робиш? І хто це? — її голос був твердим і вимогливим.
Олексій вагався лише мить.
— Це Марина… моя колега по роботі. Ми зустрілися тут випадково і вирішили трохи поговорити.
Галина Павлівна уважно подивилася на Марину. Жінка виглядала розгубленою, але не винною. Її погляд був відкритим і чесним.
— Ясно, — сказала Галина Павлівна після паузи. — Олексію, нам треба поговорити. Наодинці.
Марина швидко підвелася.
— Мені вже час іти, — сказала вона. — Було приємно зустріти вас.
Вона кивнула Галині Павлівні та пішла геть. Олексій залишився стояти поруч із матір’ю.
— Мамо, я знаю, що ти думаєш… Але це не те, про що ти подумала.
— Тоді поясни мені, що це було, — її голос був спокійний, але в ньому відчувалася прихована загроза.
Олексій глибоко вдихнув.
— Марина дійсно моя колега. Ми працюємо разом над одним проектом. Вона переживає важкий період у житті: її чоловік подав на розлучення. Вона просто шукає підтримки… І я хотів допомогти їй як друг.
Галина Павлівна уважно слухала його слова. Вона бачила щирість у його очах, але також помічала щось інше — сумнів чи страх? Вона не була впевнена.
— Олексію, я не буду судити тебе. Але пам’ятай одне: Світлана тебе любить. І якщо ти зробиш щось, що зруйнує її довіру до тебе, ти втратиш усе. Подумай про це.
Олексій мовчав. Він опустив голову і лише кивнув.
Коли Галина Павлівна повернулася додому, Світлана чекала її в коридорі.
— Ну що? Ви знайшли його? — запитала вона.
— Так, знайшла… І поговорила з ним, — відповіла свекруха. Її голос був спокійний і впевнений.
— І що він сказав?
Галина Павлівна підійшла ближче і поклала руки на плечі Світлани.
— Він сказав правду. Але тепер усе залежить від вас двох. Ви повинні говорити один з одним і довіряти один одному. Любов без довіри не витримає жодного випробування.
