– Що це ти на себе начепила? Вирішила хоча б на це ганчір’я сторонніх мужиків чіпляти?! Самій, як у такому ходити? Чи не соромно? Чи в тебе в голові так само погано, як й з зовнішністю? Порожнеча і вульгарність? – чоловік Лізи, Іван, підвівся і вийшов із кімнати, залишивши з гостями дружину, яка за кілька хвилин до цього вийшла до кімнати у новій сукні.
Тоді Ліза готова була провалитися крізь усі дев’ять поверхів, що були під ними. Сукня, яка ще недавно здавалася їй найкрасивішою, раптом стала незручною. Вона, наче лещатами стисла все тіло, захотілося не просто зняти її, а зірвати та закинути в найдальший кут шафи, щоб більше не траплялася на очі.
Гості, зазнавши не менших незручностей, ніж господиня, почали розходитися, моментально вигадавши причини, які вимагали їхньої термінової присутності.
Таку поведінку Іван дозволяв собі нерідко. Вдома, коли Ліза була одягнена в мішкувату футболку, не користувалася косметикою і збирала волосся в недбалу “гульку”, він був звичайним, якщо не сказати, добрим.
Але варто було Лізі надіти на себе щось, що хоч трохи підкреслювало її постать або покращувало зовнішність, чоловіка ніби змінювали. Він, не соромлячись оточуючих (а частіше саме розраховуючи на їхню увагу), починав ображати дружину та висміювати її.
– Що це ти на себе натягнула? Мініспідниця придумана для тих, хто має ноги! Розумієш ти це чи ні? Ноги, а не курячі криві лапи! Якщо я до твоїх “лап” вже звик, то інші будуть шоковані! Вже, будь ласка, переодягнися і позбав людей цього жахливого видовища.
Якщо Ліза дозволяла собі облягаючі речі, до неї летіли щонайменше образливі коментарі:
– Ліза, показ вареної ковбаси у сусідньому павільйоні! Свої жири, що звисають з усіх боків і обтягнуті цим шматком ганчірки, могла б усьому світу не показувати! Якщо ти хотіла нас вразити, радій! Ми вражені, тобі вдалося! Ні, ми вбиті наповал! Більше так не роби, інакше моїм друзям твоя постать а-ля “ковбаса-в’язанка” ще довго в кошмарах буде снитись!
Щоразу, роблячи зауваження дружині, чоловік намагався залучити до обговорення публіку, вважаючи, що просто дуже весело пожартував і дружині нема на що ображатися.
Спочатку Ліза намагалася розмовляти з чоловіком, навіть намагалася одягатися так, щоб чоловікові не було до чого причепитися. Але він знаходив привід у всьому. Якщо на дружині було надіто щось безформне і мішкувате, він брався за макіяж.
– Лізко, ну немає в тебе брів, змирись! Навіщо їх чорним фломастером малювати! І губи! Хлопці, ви це бачили? Вона свої тонкі губи фарбує так, що вони у неї на вареники схожі. Може, я в красі нічого не розумію, але якщо це красиво, то я тоді не знаю…!
Усі спроби Лізи стати для чоловіка гарною, мали зворотний ефект. Походи до спортивної зали він висміював, за салони краси міг перестати розмовляти на кілька тижнів, а кожна нова річ у гардеробі дружини проходила його ретельний контроль і, як правило, відбраковувалася, бо обтягувала якусь частину тіла. Навіть футболки були під суворою забороною, бо привертали надмірну увагу чоловіків.
Ліза припускала, що чоловік просто не в міру ревнивий і не хоче, щоб дружина гарно одягалася для інших. Але його їдкі зауваження не припинялися, навіть коли Ліза дозволяла собі гарний одяг вдома.
Всього за рік сімейне життя стало для неї справжнім кошмаром, і молода дружина почала серйозно замислюватися про розлучення. Проблема в тому, що Ліза любила чоловіка і не хотіла розлучатися, адже до весілля він був зовсім іншим. Вона намагалася з’ясувати причину його поведінки, але щоразу натикалася на глузування чи знущання.
Заміж Ліза виходила студенткою останнього курсу. Після отримання диплома вона планувала вийти на роботу, але зіткнулася з першим дзвіночком.
– Ніякої роботи! Знаю я: толку від тебе, як від фахівця, нуль! На роботу ходитимеш, щоби сукні свої відверті вигулювати? Або губами шефа зачаровувати, щоб отримати підвищення? Навіть не думай! Сиди вдома! У тебе є чоловік! Я хочу, щоб вдома було чисто, а їжі наготовлено на тиждень вперед! Перше та друге. І десерт. А якщо ти працюватимеш, це ж буде привід нічого вдома не робити! Мовляв, я втомилася, я працюю!
– Але я не хочу у двадцять два ставати домогосподаркою! Ти мене і так майже нікуди не пускаєш, я незабаром зовсім деградую від постійного сидіння вдома!
– Не хвилюйся! З твоїми мізками деградувати вже нема куди! І так у голові нічого немає, окрім мрій про чудні лахміття та салони краси.
– Ну, чому ти так зі мною? Що я зробила тобі? Ти ж таким до весілля не був!
– А як з тобою інакше, якщо ти сама так поводишся? Ганьбиш й мене, і себе! До весілля ти так не робила, тож сама подумай, хто винен. Подумай, якщо є чим! Ти у своїх салонах усі залишки мізків витруїла.
– Які салони? Ти мені грошей на них не даєш!
– І нема чого тобі їх взагалі давати, все одно розпоряджатися не вмієш!
– Ще одна причина піти працювати. Хоча б зарплату отримуватиму.
– Що? Це хто тобі таке сказав? Ти моя дружина, а отже, якщо раптом станеться те, що ти будеш працювати, чого звісно не буде, проте всі гроші ти зобов’язана віддавати мені! Тож навіть не заїкайся про самостійність. Вдома сиди!
Найстрашніше, що Лізі навіть поскаржитися не було кому. Мати багато років була одружена з людиною, яка ставилася до неї ще гірше, ніж Іван до Лізи. Навіть періодично піднімаючи на жінку руку. Можливо тому Лізі здавалося, що недоліки Івана дрібниці. Головне – не зловживає нічим та руки не розпускає.
Дізнатися про те, що відсутність шкідливих звичок ще не означає, що чоловік – ідеал, не було в кого: більшість подруг були незаміжні та відверто заздрили Лізі, що вона так вдало влаштувалася. Вони гадки не мали, що насправді відбувалося в її сім’ї, тому що Ліза не виносила сміття з хати.
І все ж таки Лізі вдалося про це дізнатися. Поки чоловік був на роботі, вона звикла дивитися серіали та почала спостерігати за молодими сім’ями в кіно. Такими ж, як вона та Іван.
Вона зауважила, що в тих парах стосунки зовсім відрізнялися.
Спостерігаючи, вона дивувалася тому, як багато кохання, турботи та уваги дарують чоловіки своїм коханим. Ніхто не намагався висміяти дівчат або поставити в незручне становище. Були у фільмах інші типи чоловіків: дуже схожі на Івана… Ось тільки вони як правило, були антигероями.
Не придумавши нічого кращого, Ліза висловила чоловіку, що їхній шлюб не ідеальний.
Розписуючи своє відкриття, Ліза не помітила, як Іван став чорнішим за хмару.
– Я зрозумів! Надивилася на підкаблучників, тепер мені капатимеш на мозок? Мізки промили тобі всякою дурнею! Ні! Я не збираюся танцювати під твою дудку і мовчки дивитись на те, як ти ганьбиш мене і себе. Загалом так: більше ти нікуди не ходиш, телевізор я відключаю. Інтернет також. Стане нудно – я покличу своїх друзів! Нормальних! Зрозуміла!
– Але я нічого поганого не мала на увазі. Просто поділилась із тобою. Ти теж можеш бути зі мною трохи м’якшим. – Ліза в шоці дивилася на те, як чоловік ходив по квартирі та видирав з розеток антени роутер та кабельне телебачення.
– Щоб що? Щоб ти одягалася як посміховисько і ганьбила мене? Чи фарбувалася, як на панель? Або носила речі, які нічого не приховують! Ні! Я тебе перевиховуватиму! Зачиню вдома без цього всього й подивимося… Поки не порозумнішаєш, будеш під замком!
Після тієї розмови Ліза дуже злякалася. Вона не чекала, поки Іван справді посадить її під домашній арешт і, дочекавшись ночі, зібрала речі та втекла. За іронією долі втекти допоміг їй один із друзів Івана. Той, від якого Ваня такого точно не чекав.
Друг, Ігор та його дружина, часто приходячи в гості до Івана, давно помітили, що їхній товариш несправедливий до Лізи. На щастя, Ліза змогла знайти телефон Ігоря у контактах чоловіка та їй запропонували допомогу та дах над головою.
Ліза зрозуміла, що міняти таку людину марно, а витрачати свою молодість на нещасливий шлюб і життя в страху більше не варто.
Після цього усвідомлення рішення про розлучення далося Лізі досить легко. І хоча Іван навіть не сприйняв серйозно втечу дружини, звично обливши дружину купою образ і глузуванні телефоном, Ліза прийняла рішення і пішла до кінця. Вона більше не дозволяла Іванові диктувати свої умови.
Після розлучення Ліза змогла знайти роботу та почати своє життя з чистого аркуша.
Тепер згадує, як вона так попала до лап такої бридкої людини. Проте вона ні про що не жалкує, бо це був неоціненний досвіт, тепер вона точно знає, яким не повинен бути чоловік.
Іван через деякий час знайшов Лізі заміну, таку ж тиху, невпевнену в собі дівчинку. Ліза щиро сподівалася, що їй рано чи пізно вистачить сил і рішучості якось піти від нього, адже люди майже ніколи не змінюються.
