– А могла б хоч пачку італійської кави на свята передати, теж мені заробітчанка! – так про мене моя сваха людям розповідає. Вона звикла до того, що я завжди усім ділилася, ніколи скупою не була, а тут я взяла і в один момент змінилася. А такі зміни, як правило, нікому не подобаються.
І я теж, коли зрозуміла, що моєю добротою користуються, вирішила, що з мене досить. Більше ніякої кави, ніяких макаронів і ніяких грошей в займ.
Я завжди думала, що головне в житті – це допомагати своїм близьким. Чесно кажучи, я все життя працювала, мало чого досягала, але завжди знаходила спосіб допомогти тим, хто мене оточував, вірячи, що добро обов’язково повернеться.
Коли я поїхала до Італії на заробітки, основною метою було забезпечити доньці Вірі краще майбутнє. Я була впевнена, що якщо вона матиме власне житло, то її особисте життя налагодиться.
Моїй доньці було 30 років, вона не була заміжня, хоча вже давно прагнула побудувати сім’ю. Ми жили в маленькій старій квартирі, де місця вистачало лише для нас двох.
Я добре пам’ятаю той момент, коли я вирішила поїхати в Італію. Збираючи валізи, я думала, що якщо зможу заробити на квартиру для Віри, то все стане на свої місця – і чоловік, і особисте життя, і навіть самопочуття моєї доньки покращиться.
Так і сталося, я купила житло. Через п’ять років донька отримала власну квартиру, і одразу після того зустріла свого нареченого. Він був на чотири роки молодший, і до цього часу ще не був одружений.
Пам’ятаю, як я вперше познайомилася з ним через відеозв’язок – він був такий милий, сором’язливий, одним словом, мені сподобався.
Я була вражена, як швидко все змінюється, і як життя моєї доньки почало налагоджуватись. Через рік у нас з’явився онук, а я стала щасливою бабусею.
На хрестини я приїхала до них додому, і тоді я познайомилася з моїм новим зятем і його мамою, моєю свахою. Вона була трохи молодша за мене, але дуже приємна, весела жінка.
Ми одразу знайшли спільну мову, багато розмовляли і навіть почали спілкуватися без будь-яких обмежень. Справжня дружба між нами, здавалось, розцвітала.
Але ось одна річ почала мене турбувати: моя сваха постійно згадувала, що якби не її син, то Віра так і залишилась би без чоловіка.
Їй важко було визнати, що моя донька теж доклала зусиль, щоб все склалося. Але я мовчала, бо важливо було, щоб Віра була щасливою, тому сваритися з новоспеченими родичами я не хотіла.
Я завжди привозила з Італії свасі подарунки, італійські продукти, каву, і навіть намагалася їй допомогти фінансово, коли вона просила.
Вона не була багатою, так само як і я колись, і тому я їй допомагала. Віддавала їй макарони, каву, іноді й гроші, коли вона просила. Вона часто позичала у мене гроші, і йшлося про немалі суми, але жодного разу не повернула.
Спочатку я думала, що це дрібниці, але з часом це почало мене дратувати. І ось, одного разу вона звернулася до мене з проханням позичити 4 тисячі євро для ремонту в їхній квартирі.
Я зразу відчула, що не можу дати такі гроші. Вони з чоловіком не мають стабільного доходу, і я була впевнена, що це буде безперспективно. Але я все ж вирішила поговорити з нею. Я сказала, що не можу допомогти такою сумою, бо сама тримаюсь на плаву тільки завдяки своїй роботі в Італії.
Сваха образилася, дуже сильно образилася. Вона сказала, що тепер більше не хоче мене бачити, бо я не готова допомогти родичам, а її син та її сім’я – це теж родина.
Я дуже переживала через це, бо розуміла, що її обурення може вплинути на стосунки моєї доньки і зятя. Я ж так хотіла, щоб їхня сім’я була щасливою, і не хотіла, щоб моє рішення стало причиною непорозумінь між ними.
Але я була абсолютно впевнена, що я зробила правильно. Я не повинна була давати їй такі гроші просто так, тим більше, що я не бачила жодних зусиль з її боку повернути хоча б частину з тих сум, що я їй давала раніше.
Що ж, час минав, і я почала розуміти, що інколи треба ставити свої інтереси на перше місце, а не завжди допомагати іншим, навіть якщо це родина. Це дуже складно, але життя мене цьому навчило.
Я залишалась у Італії, і хоча мені було неприємно через те, що моя сваха була ображена, я знала, що зробила правильний вибір, адже я важко заробляю гроші, і просто так роздавати по 4 тисячі євро я не маю наміру.
Після цього ставлення свахи до мене змінилося, тепер вона ходить і всім розповідає яка я жадібна, навіть каву їй не дарую.
Дочка моя теж стала на її сторону, каже, що я могла б і позичити гроші родичці. Їй легко говорити, вона сама ці гроші не заробила. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
