Я ще була молода та зелена, коли виходила заміж за Петра. Познайомилися у спільній компанії на день студента. Він вже закінчив університет та працював на фірмі свого батька, а я тільки-но вступила на перший курс.
Спершу ми з Петром просто “товаришували”. То він мене після пар зустріне з ароматною кавою, проведе до гуртожитку. Або ж “випадково” у нього опиниться зайвий квиток на прем’єру комедії. Словом, крок за кроком, він завойовував мою увагу. Романтичні побачення, букети квітів, перший поцілунок…
На рік стосунків він зробив мені пропозицію руки та серця:
– Навіщо чекати так довго? Я тебе кохаю, а це найголовніше!
Я зі сльозами на очах відповіла “так”. На щастя, у Петра була своя окрема від батьків квартира. Тому я з радістю пакувала речі з гуртожитку. Па-па, таргани та сварлива вахтерка! Привіт, нове життя!
Ми багато подорожували не тільки Україною. Зізнаюся чесно, я не з багатої родини. Мої батьки – звичайні працівники на фермі. Тому я не те, що у Парижі не була. Я навіть до Одеси не їздила! А Петро показав мені цей прекрасний світ. Діснейленд, Єгипет, відпочинок на яхті та найкращі готелі.
Однак, такій казочці прийшов кінець. Того дня мені так стало погано, що я ледь не втратила свідомість. Не могла стояти на ногах, нудило.
– Я тебе відведу в туалет, а потім побіжу в аптеку за тестом. – сказала подруга.
– Навіщо?
– Ой, тільки не кажи, що не знаєш, як з’являються на світ діти. Чи ще досі віриш у лелек чи капусту?
У мене аж руки тремтіли, коли я тримала тест. І ось, секунда за секундою, вимальовувалися дві чіткі смужки. Я попросила подругу купити ще два. Можливо, що партія бракована?
Ні. На всіх тестах були дві смужки. Я не знала, що робити далі. Плакати? Радіти? Боятися? А як про це сказати Петру? Ми ж не говорили ще за дітей. Однак, не могла тягнути. Рано чи пізно він б сам про все здогадався.
– Дитина? Ні, я ще не готовий ставати батьком! – дорікав чоловік.
Петя спершу намагався переконати, чому нам ще не час заводити дитинку. А потім просто поставив ультиматум:
– Якщо ти народиш, то я піду від тебе!
Почути такого від коханого чоловіка я точно не сподівалася. Адже дитина – це дар Божий. Це гріх, ні, я не можу так вчинити!
Того ж дня чоловік виставив всі мої речі на вулицю та замовив таксі до вокзалу:
– Завтра ж напишу заяву на розлучення!
Не хочу зараз вдаватися у деталі, як мені було важко з першою вагітністю, які були пологи. Скажу єдине – мої батьки дуже допомогли та підтримали. Мама спеціально вийшла на пенсію завчасно, щоб я могла довчитися в університеті. Тато поїхав на заробітки до Польщі та щотижня висилав нам гроші. І їм нічого не було шкода для донечки Алінки.
Так минуло 5 років. За цей час я знайшла роботу у місті, батьки допомогли купити невеличку однокімнатну квартиру. Доня ходила у садочок і все було чудово.
Поки на порозі квартири не з’явився Петро. Ось це так сюрприз. Я вже подумала, що він нарешті усвідомив свою помилку. Можете вважати мене повною дурепою, однак, я б дала йому другий шанс.
– Я щодо дитини. Ось, тримай, це повістка до суду. Вирішив сам принести тобі!
Я спершу не могла у це повірити. Крізь сльози читаю дату та місце проведення судового засідання. Що ж могло піти не так? Чому Петро саме зараз вирішив забрати у мене Алінку?
Не знаю, скільки часу ось так простояла на коридорі, але до тями мене повернув дзвінок матусі. Звісно, я не могла про таке мовчати та все розповіла.
– Ми наймемо тобі адвоката! Обов’язково виграємо цю справу, і не сумнівайся. Я свою донечку та онучку ображати нікому не дозволю!
Батьки дотрималися обіцянки. Адвокат швидко знайшов причину такої раптової любові чоловіка до доньки:
– Тут радше у вашого чоловіка спрацював інстинкт самозбереження, аніж батьківські почуття. Ви знали, що ваш чоловік працював на свого батька та не був записаний, як потенційний власник?
– Так. Але до чого тут його бізнес?
– Приблизно 40 днів тому не стало вашого колишнього свекра. Серцевий напад. Чоловік написав заповіт. І все передає вашій доньці Аліні. А це нерухомість, бізнес, авто. Поки дитина не досягне віку 18 років, то офіційний опікун має право розпоряджатися спадком. Тобто ви.
Я не знала, що сказати. То виявляється, що Петрові так важливі батьківські гроші та квартири? І спеціально залякав мене судом, щоб забрати Алінку?
Підлий та огидний вчинок. Суд, звісно, я виграла. У нас було достатньо доказів того, який Петро “хороший” татко. Ледь не щодня приходив та залякував мене, що обов’язково забере доньку та квартиру. Але один дзвінок до поліції все владнав.
Знаєте, це вже не той Петро, у якого я так була закохана по вуха. Бачити та чути його не бажаю. І доньку до нього ні на кілометр не підпущу. Бог йому суддя.
А ви підтримуєте такий вчинок дівчини? Що б ви могли їй порадити?
