Я увела чоловіка в подруги. Насправді все було трохи інакше, але, по суті, справи йдуть саме так. Причому, хто б що не говорив, я ні про що не шкодую. Так було потрібно, адже вона просто знищувала свій шлюб і життя коханої мною людини. З моєї точки зору, мені ще мають подякувати.
Вони познайомилися на одній із вечірок і відразу почали зустрічатися. Пам’ятаю, подруга була в захваті від хлопця. Він так багато жартував, був чарівний, красивий. Витончено залицявся. Нам було по 25 років, і ми ділилися всіма подробицями свого особистого життя.
Такі типові подруги, без якихось секретів. Згодом вони почали жити разом і налагоджувати побут. Я часто до них приходила, з хлопцем ми теж спілкувалися, все було весело і завзято. У мене теж був хлопець, але сильних почуттів я до нього не мала.
Вважала, що часу ще повно і прагнути до серйозних стосунків було досить рано. Хоча батьки вже тоді бурчали, що залишуся в дівках. Ну, на те вони й батьки. Одного разу подруга зателефонувала до мене і попросила заїхати до них додому. Хотіла розповісти якусь новину.
Я тоді ще подумала, що це просто черговий привід для невеличкого сабантуя, і взяла з собою все необхідне для гарного вечора, але подруга святкувати відмовилася. Сказала, що тепер у неї такої можливості немає. І не буде ще дев’ять місяців. Звичайно ж, вона завагітніла.
А потім у них усе почало руйнуватися. Я бачила, як її коханий змінюється на очах. Із веселого красеня він перетворювався на втомленого чоловіка із сумними очима. Подруга, яка і так не була надто працьовитою, не виходила з дому, набирала вагу і вимагала дедалі більше подарунків і знаків уваги.
Мені було страшно і неприємно до них приходити: чоловік подруги готував вечерю після роботи, а вона дивилася телевізор, їла якусь висококалорійну погань і з набитим ротом переказувала мені всі подробиці з улюблених серіалів. Картина не з приємних.
Одного разу я зустрілися з її чоловіком у місті, і я запропонувала зайти в кафе, попити чаю, поговорити про їхнє життя і майбутню дитину. Він знехотя погодився і на якийсь час знову перетворився на того милого хлопця з вогником в очах. Зараз цей хлопець мав доволі потасканий вигляд.
Непрасований одяг, щетина і мішки під очима, але він усе ще був собою. На той час я знову була сама, і він привабив мене своєю чарівністю. Зрештою, я теж жива людина, але це був без п’яти хвилин чоловік моєї подруги, тож мені довелося тримати себе в руках. Потім подруга влаштувала скандал.
Це була сварка з криками, побитим посудом і викликом поліції. У майбутньої матусі стався якийсь бзік, і вона вирішила попилити свого чоловіка щодо того, що він досі не подарував їй обручку. У результаті він теж не витримав, і крики було чути на весь двір. Подруга поїхала до батьків.
Через кілька днів її коханий сам зателефонував мені з проханням прогулятися. Сказав, що не знаходить собі місця через усю цю ситуацію. Я погодилася, і ми якийсь час просто гуляли містом. У процесі знову розговорилися, згадали, яким було життя до тієї нашої спільної зустрічі.
І… все закрутилося. Того ж вечора ми ночували в мене. Коли ми все розповіли моїй подрузі, її реакція була принаймні дивною. Вона сказала, що не хоче бачити нікого з нас, і просто викреслила нас із життя. Її батьки все підтвердили. І на контакт із нами вона більше не виходила.
Я бачила її потім, як вона гуляла з коляскою, але підійти до неї в мене не виникло жодного бажання. Зараз я разом з колишнім своєї подруги. Зараз я на п’ятому місяці вагітності і дуже цьому рада. Коханий живе зі мною, ми щасливі, і якщо виникають сварки, то вирішуються походом за морозивом.
Мабуть, я на чужому прикладі врахувала деякі тонкощі сімейного життя. Ми щасливі. Засмучує лише те, що його батьки мене не приймають. Вони досі спілкуються з моєю подругою і вважають її своєю невісткою. Вони постійно допомагають їй фінансово, та й просто сидять з її дитиною.
Але ж у мене теж скоро буде їхній онук. І що робити тоді? Невже вони не приймуть його як рідного? З одного боку, це не надто мене й турбує, бо мені важливий тільки коханий, але з іншого – просто хочеться умиротворення і розуміння. Адже я, по суті, врятувала його від депресії.
Але виявилася змією-розлучницею. Озираючись у минуле і запитуючи себе, чи хотіла б я щось змінити в ситуації, що склалася, я розумію, що ні. На мою думку, я зробила все правильно.
Врятувала свого чоловіка від незавидної долі й залишилася поруч із ним. Якщо це доля така, хіба не повинна я йти до неї назустріч, будь-що-будь? По-моєму, повинна.
