Костянтину Ігнатовичу було вісімдесят сім років, і нещодавно він потрапив в лікарню. Увечері чоловікові стало погано, і він викликав швидку.
На щастя, його стан покращився, але лікарі повідомили, що необхідно провести додаткові обстеження, та уточнити кілька моментів, перш ніж він зможе повернутися додому.
Він зв’язався з дочкою Ангеліною, яка жила в столиці, і попросив її приїхати в Черкаси, щоб допомогти йому.
Проте жінка заявила, що їй не вдасться приїхати до нього на допомогу.
– Тату, не хвилюйся. Я обов’язково щось придумаю, але сама не зможу відвідати тебе, бо мене з роботи не відпустять, – засмучено відповіла Ангеліна.
– Добре, люба. Я думаю, що лікарі скоро мене випишуть.
Після розмови з батьком жінка все одно зателефонувала до сина.
– Тобі доведеться поїхати в Черкаси, та відвідати дідуся.
– Не впевнений, що зможу відвідати дідуся найближчим часом. А що з ним трапилося?
– У нього був напад. Чому ти не зможеш приїхати?
– Саме зараз у нас з дружиною відпустка, і ми хотіли б провести її в Карпатах, а не у діда в Черкасах, – незворушно відповів син.
– Петя, зараз ти маєш бути поруч зі своїм дідом. Хто знає, скільки він проживе після останнього нападу, особливо, якщо у нього знову почнуться проблеми?
– Він завжди казав, що ти успадкуєш його квартиру, коли його не стане. Може там щось потрібно полагодити, або відремонтувати. Я хочу, щоб свої останні дні батько прожив у комфорті, й ні в чому не потребував.
Петро замовк на пів хвилини, занурившись у свої думки.
– Добре, вмовила. Післязавтра з Христиною поїдемо в Черкаси.
– Дякую, синку. Я тільки одного не розумію, ти чого такий радісний?
– Уявив зустріч з дідом, я ж давно його не бачив, – не роздумуючи, збрехав Петро.
На жаль, Ангеліна не могла знати, про що насправді думає її син.
Через тиждень, після ретельного вивчення результатів аналізів, лікарі виписали Костянтина Ігнатовича з лікарні, та дали йому рекомендації, щодо лікування.
Також вони попередили, що навіть після одужання йому необхідно берегти своє здоров’я, та не перенапружуватися.
Пенсіонер не дуже уважно слухав лікаря, коли той давав йому рекомендації, бо переживав, адже напередодні зателефонувала до нього дочка, і повідомила, що Петро приїде до діда в гості.
Радісний чоловік викликав таксі, та поїхав додому. Коли машина зупинилася біля під’їзду, пенсіонер із подивом виявив біля нього свої речі та меблі.
Стривожений Костянтин Ігнатович бігом поспішив у квартиру і побачив, що двері в неї були трохи відчинені.
Однак він точно пам’ятав, як медпрацівники зі швидкої, які везли його до лікарні, зачинили вхідні двері.
Костянтин Ігнатович навшпиньки увійшов у квартиру, і побачив, що вона абсолютно порожня.
Картини на стінах, військові трофеї його батька та діда, комод, кухонний стіл та стільці – все зникло.
– Тут є хтось? – голосно спитав пенсіонер, і прислухався.
Незабаром зі спальні вийшов його онук і здивовано глянув на Костянтина Гнатовича.
– Дідусь?- сконфужено промовив Петро.
Проте пенсіонер не помітив його незвичайної поведінки, та зітхнув із полегшенням.
– Петя! Слава богу, це ти, а я думав, що хтось увірвався в дім і забрав все, що в мене було, дорогий хлопчик?
– Не варто турбуватися, діду, ніхто сюди не вривався, – нервово промовив Петро.
– Що тоді трапилося з моєю квартирою? – здивовано промовив Костянтин Ігнатович.
– Ми з Христиною хотіли зробити тобі сюрприз, – несподівано заявив онук.
У цей момент зі спальні вийшла Петрова дружина, і привітала родича.
– Привіт, люба! Я не бачив тебе з весілля, – сказав Костянтин Ігнатович, і поцілував дівчину в щоку.
Однак, замість Христини відповів Петро.
– Ми хотіли відремонтувати квартиру до того, як тебе випишуть із лікарні, але, як бачиш, не встигли…
Дідусь зі щирою усмішкою подивився на родичів і подумав про те, які вони уважні та дбайливі.
– Це чудово! Хоча я сподіваюся, що ви не витрачатимете занадто багато грошей, – радісно промовив Костянтин Ігнатович.
– Не переживайте, ми зробимо все якісно та недорого, – усміхнулася у відповідь Христина.
– А що про мої речі? Де вони? – поцікавився пенсіонер.
– Усі речі на складі, ми орендували для них місце, а ті, що на вулиці, ми потім викинемо. Вони вже старі, тож ми вирішили замінити їх, – пояснив дідові Петро.
– Дякую за турботу, мої дорогі, мені так приємно! – розчулився Костянтин Ігнатович. – Я зараз схожу в аптеку за ліками й дорогою зайду в магазин, щоб купити торт. Посидимо на кухні, поп’ємо чаю.
– Добре, будемо на вас чекати, – ласкаво промовила Христина, і здивовано подивилася на чоловіка.
Старий на мить насупився, глянувши на них, але не надав цьому особливого значення. Літній чоловік попрямував до найближчої аптеки, яка розташовувалась прямо у дворі.
Костянтин Ігнатович, попри свій вік, швидко ходив, тому повернувся додому вже за двадцять хвилин.
Коли він повернувся додому, то почув, як онук і невістка про щось сперечаються у спальні.
Він вирішив дізнатися, що в них сталося, але, не доходячи до кімнати, зупинився, почувши голос Христини.
– І що ти тепер збираєшся робити, дурню? – роздратовано промовила дівчина.
– Мила, заспокойся. Все гаразд. Нам просто потрібно трохи підкоригувати наш план, – упевнено сказав Петро.
– Небагато? Ти сказав мені, що йому трохи залишилося, і скоро це буде наша квартира. Саме тому ми затіяли тут ремонт, інакше я не стала б витрачати свої гроші на ремонт чужої халупи, – глузливо промовила Христина.
– Не нервуйся ти так! Квартира рано чи пізно стане моєю, просто вважай це за інвестицію, – запевнив чоловік, однак у його голосі чулося розчарування.
– Нічого подібного! Ми не витратимо більше ні гривні, і мені начхати на твого діда! Завтра ми поїдемо додому! Це була марна трата часу та грошей, – сердито заявила дівчина.
– Ми не можемо залишити квартиру в такому стані, – щиро обурився чоловік.
– Можемо і зробимо це. Все, це остаточне рішення! – твердо промовила Христина.
Костянтин Ігнатович повернувся до вхідних дверей і голосно грюкнув ними, ніби щойно повернувся з аптеки.
– Ходімо чай пити! – покликав він родичів.
Петро і Христина прийшли з незворушними обличчями, наче нічого не сталося.
– Я хотів обговорити з вами одне важливе питання, – загадково промовив пенсіонер. – Я подумую про переїзд до будинку для літніх людей.
– Не хочу, щоб зі мною трапилося щось серйозне, доки я живу сам. Про всяк випадок я хочу оформити квартиру на тебе, Петре.
– Ти серйозно зараз кажеш? – здивовано спитав онук.
– Зрозуміло, я вже далеко не молодий і мені залишатися самому просто небезпечно, – серйозно сказав пенсіонер.
– Дякую, дідусю! Тоді ми робитимемо ремонт під себе і замінимо всі меблі на нові, – радісно вимовив чоловік.
Протягом наступних кількох тижнів Петро та Христина займалися ремонтом квартири. Коли ремонт було закінчено, Костянтин Ігнатович запропонував влаштувати новосілля.
Він сказав Петру і Христині, що скоро переїде до будинку для людей похилого віку і квартира буде їх.
На новосілля зібралися родичі, дочка Ангеліна і, звичайно, онук із дружиною.
Гості веселилися рівно до того моменту, поки Костянтин Ігнатович не підвівся з-за столу і не постукав виделкою по келиху, привертаючи до себе увагу.
– Я хотів би вимовити тост – за мого онука і його прекрасну дружину, – урочисто промовив літній чоловік. – Я хотів подякувати їм за всю роботу, яку вони проробили в моїй квартирі… Тепер я доживатиму свої дні в комфорті та затишку.
Петро і Христина були в повному здивуванні, їхні обличчя висловлювали щирий подив.
– Як це тут доживати? Ти ж у будинок для літніх людей збирався? – обурився онук.
– Стривай, онучку, давай я спочатку все поясню нашим родичам. Ви знали, що вони з Христиною приїхали сюди, думаючи, що я скоро Богу душу віддам?
– Вони переробили всю квартиру під себе, роздали дещо з моїх речей і почали святкувати, думаючи, що квартира вже належить їм.
– Коли я повернувся з лікарні, чого вони не очікували, вони планували просто виїхати й залишити мене одного в обдертій квартирі без меблів, – похмуро промовив Костянтин Ігнатович.
– Тому мені довелося піти на хитрість, та пообіцяти цим шарлатанам квартиру, щоб вони доробили ремонт.
За святковим столом запанувала суцільна тиша. Ангеліна сором’язливо опустила погляд, їй було неприємно чути подібні речі про свого сина від рідного батька.
– Дідусю, поговорімо наодинці, – роздратовано запропонував Петро.
– Не варто, це зайве. Я чув, як ви з Христиною розмовляли. Ви прийшли сюди вдвох і сказали матері, що збираєтесь подбати про мене. Але натомість вирішили забрати мою квартиру собі!
– Що ж, Петре, цього ніколи не станеться! Я вже переписав заповіт, квартира дістанеться благодійному фонду, коли мене не стане, – спокійно промовив пенсіонер.
Обличчя Христини почервоніло, і вона поспішно покинула застілля, щоб не продовжувати неприємну розмову.
Петро пішов за дружиною. Ангеліна спробувала заспокоїти батька, та пом’якшити його гнів. Однак літній чоловік не змінив своєї думки, й не став виправляти заповіт.
Костянтин Ігнатович прожив ще одинадцять років. Гарний ремонт та оновлені меблі скрасили останні роки життя чоловіка.
А онук з дружиною залишилися ні з чим! Як ви вважаєте, дідусь слушно вчинив, стосовно онука і квартири?
