– Зоряно, забув тобі сказати, нас мама в гості запросила. В суботу у неї день народження, так що придумай щось, як її привітати. Ну все, я побіг, поспішаю, – Олег поцілував дружину і пішов на роботу.
Зоряна допила свою каву, діти ще спали, але потрібно було старшого відвести в школу, він уже першокласник, а молодшого в садочок.
Ще кілька років тому Зоряна і уявити не могла, яким прекрасним може бути життя. Зараз у неї є все, про що вона і мріяти не могла – квартира, машина, а головне – у неї є сім’я. Та вона собі життя не уявляє без свого коханого чоловіка Олега і без їхніх синочків – Вадима та Андрійка.
Дівчина рано стала сиротою, спочатку її віддали в дитячий будинок. А потім мамина сестра змилостивилася і забрала племінницю до себе.
Добре у тітки Зоряні не було, бо вона постійно робила різницю між своїми дітьми і племінницею, але дівчинка була безмежно вдячна родичці за те, що у неї є власний дім.
Саме біда навчила Зоряну не нарікати на життя і бути за все вдячною.
Після школи Зоряна поступила в коледж, і вивчилася на кухаря. Потім влаштувалася в кафе і одного разу туди зайшов Олег.
Дівчина йому відразу сподобалася і в той же вечір він запросив її на побачення після роботи. Відтоді вони і не розставалися.
Через кілька місяців Олег зробив їй пропозицію, і закохана Зоряна погодилася.
Дівчина дуже хвилювалася про те, як її сприймуть батьки нареченого. Тому коли Олег привів її до себе на знайомство з мамою, дівчина ледь не зомліла.
– Сідайте хутко за стіл, буду вас чимось смачненьким пригощати, – сказала тоді Валентина Петрівна. – Донечко, тепер ти вдома, – з ніжністю і материнською ласкою сказала тоді вона своїй майбутній невістці.
Після весілля молодята пішли жити в окрему квартиру, яка дісталася Олегу у спадок від його бабусі.
Свекруха зайвий раз своїми візитами не набридала, але завжди була на підхваті, якщо дітям яка допомога від неї була потрібна. Особливо коли невістка внуків їй народила, то Валентина Петрівна у всьому їй допомогла.
Порозвозивши дітей в школу і садочок, Зоряна набрала свекруху і попросила, щоб та пішла з нею по магазинах.
– Мамо, мені тут на осінь треба дещо прикупити, допоможете мені вибрати? Маєте час походити зі мною по торговому центрі?
– Добре, донечко, але не довго, бо мені ж ще треба гостину готувати, – каже Валентина Петрівна.
І хоч якою б вона зайнятою не була, та невістці вона не відмовить, у неї ж мами немає, нема з ким порадитися, а якщо Господь вже привів її в їхню родину, то Валентина вирішила, що стане для неї не свекрухою, а мамою.
Пів дня Зоряна з свекрухою проходили по магазинах, але так нічого і не купили.
– Що, дочко, нічого тобі не сподобалося? – питає.
– Та щось не дуже. Вибачте, що лише даремно витратила ваш час, – каже невістка. – Ну добре, я біжу, бо мені вже дітей треба забирати. До зустрічі мамо, в суботу нас усіх чекайте.
У призначений день Валентина виглядала дітей з вікна, бо на столі давно вже все було готово. Вона пів ночі не спала, але приготувала все, що люблять її діти і внуки.
Нарешті, приїхали. Стали виходити з машини. Зоряна дітей за руки веде, а Олег повно пакунків якихось несе.
Зайшли в квартиру, стали вітати Валентину.
– Ось, мамо, це тобі, – каже Олег і віддає всі пакунки. – Дивися, чи тобі подобається.
Валентина Петрівна стала відкривати одну коробку за іншою, і не розуміла, що відбувається.
– Це ж ті чоботи, про які я мріяла! А куртка, вона ж ідеальна, і мій улюблений колір. І хусточка та, на яку я завжди оком кидала! Дітки мої, яке воно все гарне! Вгодили ви матері! Але це дуже дорого! – в захопленні, крізь сльози щастя, розглядала подарунки мама.
“Звідки ти знала, що саме все це їй сподобається? Я ж збирався просто гроші дати, і все. А ти так вгодила з усім, що я просто не розумію, як тобі це вдалося”, – тихенько перепитав Олег Зоряну, коли щаслива мама пішла розкладати свої подарунки в іншу кімнату.
“Це наш маленький жіночий секрет”, – посміхнулася Зоряна.
Насправді, коли вона з свекрухою ходила по магазинах, вона не собі обновки шукала, а стежила за тим, на що мама дивиться. Валентина лише кидала захопливі погляди на новий одяг, але навіть нічого не приміряла, бо вважала, що це занадто дорого.
Тому невістка уважно все запам’ятовувала, а потім купила, бо знала, що сама Валентина Петрівна не купить собі ці речі, навіть якщо їй подарувати гроші.
Швидше за все, вона ті гроші витратила б потім на онуків. А так хотілося зробити саме для неї щось приємне!
– Дякую, кохана, що ти у мене є така мудра! – захоплено сказав Олег.
– Насправді я дякую, що це ви в мене є, адже найголовніше – це щоб рідні люди були здорові і щасливі!
Фото ілюстративне.
