– Олексію, мені в село треба поїхати. Може підвезеш? – несміливо запитала Анна свого чоловіка.

Той відразу насупився:

– А чого тобі туди їхати? Що, минуле не відпускає? – з ноткою ревності запитав він.

– Не злися, але туди і справді треба поїхати. Михайла Тарасовича треба провідати.

– А що з ним?

– Ще не знаю. Та, здається, щось лихе. Я вчора випадково зустріла одну далеку родичку, то вона розповіла, що старенькому зараз дуже важко.

Олексій любив свою дружину, і хоч йому не дуже то і хотілося їхати в село та ворушити минуле, проте, він погодився.

В суботу вони вирушили о шостій ранку і вже в 9-й годині були в селі. Тут за 30 років нічого не змінилося, лише хата стала тьмянішою і якоюсь наче меншою.

Анна постукала в двері, потім у шибку, але ніхто не відчиняв. Потім вона вирішила зайти до сусідки і запитати, де дідусь.

– Михайла Тарасовича швидка забрала, два дні тому. І в районну лікарню відвезла. А ти хто? Зачекай… Ти ж Анна, їхня перша невістка…

Анна ствердно кивнула головою і попрямувала до машини чоловіка. Вирішили, що поїдуть колишнього свекра в лікарні шукати.

– Анно, а звідки ти тут? Чи то у мене марення? – запитав дідусь.

– Та ні. Це я. От, вирішила вас навідати, а ви не вдома.

– Старість, донечко. Треба трохи і відпочити.

– Може вам щось треба, ви кажіть, не соромтеся, ми все купимо, – заметушилася Анна.

– Булочку мені можеш з повидлом купити, тут внизу в кафе дуже смачні продаються.

Чоловік Анни побіг вниз виконувати бажання Михайла Тарасовича, а Анна стала його розпитувати, що ж трапилось.

– Та не треба так про мене піклуватися, ну навіщо? – став говорити свекор.

– Михайле Тарасовичу, це навіть не обговорюється, ви варті того, щоб про вас піклуватися. Ваше завдання – одужати.

Потім в лікарняній палаті зависла пауза, колишні свекор і невістка пригадали собі події 30-річної давності.

Анна прийшла до них в невістки. Їхній єдиний син Анатолій привів молоду дружину додому. Матері нареченого Анна зовсім не сподобалася. Свекруха не могла зрозуміти, як їхній єдиний син знайшов собі таку простачку.

Молода дівчина і справді була з дуже бідної родини, а чоловіка свого вона кохала усім серцем, тож не зважала на кпини свекрухи.

Та у Анатолія був не найкращий характер, він хотів, щоб все було так як він скаже, а з часом ще й наліво ходити став.

Мати покривала походеньки сина, казала, що від хороших дружин чоловіки до інших не йдуть, а Анна лише плакала, бо просто не знала, що їй тепер робити.

Потім ситуація вже стала геть нестерпною, до Анни донеслися чутки, що в сусідньому селі від її чоловіка інша жінка народила дитину.

– Я ж сім’ї не йду, так що, мовчи, – це все, що в своє оправдання сказав чоловік.

Ситуація була настільки для критичною і неприйнятною, що Анна аж на 10 кілограмів схудла.

А якось її до себе покликав свекор, який, як їй здавалося, завжди жив своїм життям і не втручався в інші справи. Та цього разу батько чоловіка неабияк здивував.

Він витягнув згорток, в якому було багато грошей, і передав всі гроші невістці.

– Нічого мене не питай. Просто бери їх і втікай, – сказав Михайло Тарасович.

Анна зрозуміла, що це єдиний шлях для неї хоч щось змінити, і зробила так, як порадив свекор.

Грошей, які він дав, Анні вистачило на перший час. А потім її життя дуже змінилося – вона і роботу знайшла, і ще раз заміж вийшла.

У колишнього чоловіка вибору не було, вони розлучилися. Свекруха раділа, бо вважала, що невістка сама від них втекла і була переконана, що вона повернеться і на колінах буде просити, щоб її прийняли назад.

Та завдяки грошам свекра Анна змогла протриматися перший час. А потім вже і сама стала на ноги. Зараз у неї все добре, навіть краще, ніж можна було придумати, і все це завдяки Михайлу Тарасовичу, який подав їй руку допомоги у важкий для неї час.

Коли чоловік Анни дізнався про все це, він сам запропонував забрати свекра до них. Він зараз залишився сам, бо свекрухи не стало, а з сином він не спілкується вже багато років.

– Ця людина варта того, щоб їй зараз допомогти, – сказав Олексій.

Він дивився як літній дідусь жадібно, і з вдячністю їв ту булочку, яку він купив, і розумів, що життя одночасно і дуже довге, і дуже коротке. Тому завжди, коли є можливість, треба робити добрі справи.