Коли Дмитро привів Олю у свій будинок, щоб познайомити з мамою, дівчина чекала на все, що завгодно.
Обізнані подруги встигли розповісти, про своїх свекрух. І Оля зрозуміла – гірше свекрухи нічого на світі немає!
Однак перед Олею стояла найчарівніша інтелігентна жінка, яка називала її на ви.
– Я така рада, що Дмитро вибрав саме вас, – дзвенів дзвіночком її приємний голосок, – він мені всі вуха продзижчав, яка ви гарна і добра. А своєму синові я довіряю як собі. Упевнена, ми потоваришуємо!
Оля мало не розплакалася. Їй було приємно чути похвалу на свою адресу від майбутнього чоловіка, а ще приємніше те, що його мама прийняла її, як рідну.
Після весілля молодята оселилися в Антоніни Павлівни. Свого житла у них поки що не було, а у Дмитра з мамою трикімнатна квартира, вирішили, що місця всім вистачить.
Дивно, але дві господині чудово ділили кухню. Антоніна Павлівна, технолог харчової промисловості за освітою, вчила молоду жінку готувати, і навіть якщо щось не виходило, терпляче пояснювала, що до чого.
Дмитро радів, бачучи, як його дві кохані жінки ладнають між собою.
– Ось пощастило мені з мамою та з дружиною! – хвалився приятелям, ті лише хмикали у відповідь, мовляв, почекай, лише кілька місяців після весілля минуло, найцікавіше почнеться потім, коли дитина з’явиться.
А ось дитина….
З цим у молодих були проблеми. Півроку минуло, рік, а дитинку все ніяк не могли зробити.
– Нічого, – втішала Олю Антоніна Павлівна. – У нас із батьком Дмитра лише на третій рік після весілля вийшло. А не вийде – не біда. Стільки пар чудово без дітей живуть!
– Ну як же так, спеціалісти кажуть, що зі мною все гаразд!
– Ну, якщо гаразд, значить, старатися треба краще! Я якраз сьогодні до приятельки з ночівлею хотіла піти, – підморгнула Олі свекруха. – Так що все у ваших руках!
Однак ні часті походи мами до приятельок, ні поради спеціалістів, ні народні засоби ,Оля вже наважилася і на таке, не допомагали. Оля навіть кудись у монастир з’їздила. І ніякого толку.
Відносини між дружиною та чоловіком, залишалися як і раніше, але це тільки на перший погляд. Дмитро став усе частіше затримуватися на роботі, Оля тихенько, щоб ніхто не чув, плакала ночами. І лише свекруха зберігала залізний спокій.
На п’яту річницю весілля, яку хотіли відзначити тихо та по-сімейному, Олі зранку стало зле. Свекруха розвела на кухні бурхливу діяльність, у неї все кипіло і смажилося.
– Напевно, з’їла щось несвіже вчора, – вибачливим тоном промовила Ольга. – Я полежу.
– Можливо, тест купити, перевірити, а раптом? – з надією спитав чоловік.
– Який тест, Дмитро, не вигадуй, змирись з думкою, що я не можу мати дітей.
Проте тест Оля все ж таки купила на другий день. І диво – дві заповітні смужки!
Дивно, але свекруха на новину відреагувала з стиснутими губами та скептизмом. Не висловивши жодного слова радості з цього приводу, вона мовчки повернулась і пішла до своєї кімнати.
– Мамо, ти що, не рада? – вигукнув їй услід син.
– Рада, не рада, побачимо…
Усі дні, що залишилися до появи дитини, Дмитро з Олі просто пилинки здував, а коли дізнався, що в нього народиться син, скупив для коханої майже весь квітковий магазин.
Антоніна Павлівна радості з приводу появи майбутньої дитини ніяк не поділяла. Начебто потім і відійшла, але ніяких тобі захоплень, ні вибору імені онуку, ні клопоту з облаштування дитячої.
– У вас буде дитинка , робіть все самі!
– Що з твоєю мамою? – Здивувалася Оля, – невже вона онука не хоче?
– Не зважай, ось з’явиться малюк, візьме онука на руки і розтане. Напевно, все ж ревнує, адже я в неї – єдиний син!
Олежик, так батьки вирішили назвати спадкоємця, матусю добре помаяв. Натомість малюк народився справжнім козаком – майже чотири кілограми – і вилітий Дмитро. Це було видно одразу і всім.
– Треба ж, навіть вуха татові, і ніс, і очі, – дивилася на немовля Оля. – І морщиться так само. І родимка на плечі, як у Діми.
Щасливий батько стрибав під вікнами лікарні, завалив персонал квітами, а на виписку найняв лімузин. Свекруха до Олі так жодного разу і не прийшла, а коли Дмитро спробував показати фотографію новонародженого, тільки миттю подивилася на дитину, насупилась і нічого не сказала.
– Мамо, ну ти що, не рада онукові?
– Навіть не знаю, як тобі сказати, Дмитро, – нарешті видавила із себе свекруха, – не онук він мені, а тобі – не син…
Чоловік так і сів, намагаючись осмислити сказане матір’ю.
– У сенсі мені не син. А кому тоді син?
Ось тут Антоніна Павлівна і не витримала:
– А це ти у своєї Олі спитай, від кого вона його нагуляла! А в тебе не може бути дітей! Мені ще коли ти був маленьким, про це сказали!
– Добре, – вислухавши матір, сказав молодий батько. – Ось підросте дитина, тоді тест і проведемо, а поки Олежика я сприйматиму, як сина, і потім своїй дружині я довіряю!
Коли Дмитро привіз додому Олю з немовлям, Антоніна Павлівна навіть не вийшла зі своєї кімнати. Першу ніч Олежик плакав так, що новоспечена бабуся не витримала:
– Та ти можеш його зрештою заспокоїти! – Роздратовано вигукнула вона з іншого кінця квартири.
– У вас досвід є, от і заспокойте! – мало не плачучи відповіла їй Оля.
Їй було дуже прикро, що свекруха не бере участі, а Дмитро про те, що йому заявила мати, дружині не сказав.
Антоніна Павлівна неохоче підійшла до дитини. Взявши малюка на руки, придивилася до його маленького обличчя.
– О Боже! – Тільки й сказала вона. – Ну, вилитий же Дмитро. Тридцять років минуло, а як учора пам’ятаю, яким він народився. Просто копія!
З того моменту Олег повністю заволодів бабусиним серцем і тест не знадобився. Помилка, мабуть, десь вийшла. Ось так.
