– Ігорьку, ну чому ми повинні щось винаймати, якщо у мами така велика квартира? У тісноті жити не будемо. Давай краще відкладати гроші, та накопичувати на покупку свого житла?
– І мені так простіше буде, рідше самій готувати та прибиратися доведеться. Бачив же, як мама засумувала, коли дізналася, що я заміж за тебе виходити зібралася!
– Їй буде самотньо! Потрібно дати їй звикнути до думки, що дочка подорослішала.
Начебто, все звучало логічно. Дружина, а на той момент ще наречена, переконала мене, що краще нам пожити з її мамою якийсь час.
Хоч я звик орендувати квартиру і бути собі господарем, але не став сперечатися. Про тещу ходить багато анекдотів та різних чуток, але Лариса Андріївна здалася мені серйозною жінкою.
Навряд чи вона вставлятиме нам палиці в колеса. Теща прийняла мене нормально, і слова поганого не сказала, тому здавалося, що у спільному проживанні не буде нічого поганого.
Так здавалося рівно до того моменту, поки не почалися перші косі погляди, та незадоволені зітхання. А це сталося рівно через два тижні після весілля, та нашого переїзду.
Лариса Андріївна бурчала, що я часто ходжу на кухню, грюкаю там, а вона живе в кімнаті по сусідству, і їй кожен звук заважає.
– Ну, а що мені, взагалі, на кухню не ходити? Мене вдома цілий день не буває. Я вранці п’ю каву, а ввечері вечеряю, та п’ю зелений чай! – виправдовувався я перед дружиною. – Чому твоя мама бурчить?
– Та кинь ти! Нічого ж поганого не сталося! Все гаразд. Мама любить побурчати. Вона ж не забороняє тобі ходити на кухню, – відмахувалася Ася.
– Ну, звичайно, тільки після її зітхань, страшно за склянкою води туди навіть зайти.
З цього моменту я почав купувати питну воду в пляшках, щоб стояла в кімнаті, і не доводилося ходити на кухню. Я рідше заходив туди, але це не змусило Ларису Андріївну замовкнути.
– Ігорьку, ти можеш так пізно не ходити в душ? Що ти там щодня робиш? – Запитала жінка, коли я вийшов з душу, в черговий раз повернувшись з роботи пізно.
– Я на роботі пітнію! Не можу ж я брудним у ліжко лягати! – здивувався я. – Я б не пішов у душ так пізно, якби повернувся раніше. Сьогодні у нас аврал. Довелося затриматись.
– Сусідка скаржиться, що душ сильно шумить і заважає спати. Постарайся так пізно більше не ходити! – піднявши підборіддя, виказала теща. – Ти спітнів, а мені потім червоніти перед людиною!
Я стиснув зуби, вибачився, хоч і не було за що, і пішов у кімнату. Я нічого не став говорити дружині про свої невдоволення, просто впав, вирішивши, що обійдуся без вечері, і заснув.
Навіщо вкотре дратувати тещу? Одне я чітко розумів – продовжуватися так далі, просто не може. Навіть місяць ще не минув, а мої нерви вже були на межі, то що буде далі?
Не хотілося псувати стосунки з матір’ю дружини, але й мовчазно щоразу ковтати її обурення – теж не варіант.
Отримавши заробітну плату, я вирішив порадувати жінок. Я заїхав у квітковий і купив два букети. Хоч робити подарунок Ларисі Андріївні не дуже хотілося, але ж не добре залишити її без квітів.
Живемо у її квартирі, якось некрасиво це. Раптом вдасться налагодити стосунки, та протоптати шлях до серця жінки? Теща світилася від щастя, прийнявши букет. Вона подякувала мені й, з гордістю заявила:
– Про найкращого чоловіка для своєї дочки я й мріяти не могла!
Мені стало приємно. Я вирішив, що якщо частіше балуватиму тещу, то вона й бурчати перестане. І все-таки постійна присутність когось третього у житті, не давала мені спокою.
Того ж вечора, Лариса Андріївна увійшла на кухню, коли ми вечеряли. Вона глянула на мене суворо і хмикнула.
– Ігорю, тобі ж гроші виплатили на роботі, так?
– Ну так, – усміхнувся я. – Щось у квартиру треба купити?
Звичайно, я розумів, що доведеться нести якісь витрати, що відкладати багато не вийде, і це пригнічувало, адже з таким самим успіхом ми могли жити на орендованій квартирі. Можливо, навіть витрачали б менше.
– Багато чого у квартиру треба купити, але з цим я сама впораюся. Принесеш гроші. Я в залі дивитимусь телевізор.
– А скільки вам потрібно?
Я зробив ковток соку, дивлячись на тещу.
– Як це скільки? – посміхнулася Лариса Андріївна. – Ти в моїй квартирі живеш, якщо ще пам’ятаєш про це. Всю зарплату мені віддавай!
– Далі я вже сама розпоряджатися грошима буду. А скільки на проїзд потрібно, приходитимеш до мене і проситимеш.
Похлинувшись залишками соку, який ще не встиг проковтнути, я закашлявся. У мене навіть батьки ніколи не забирали грошей, які я заробляв.
Нічого, взагалі, не просили, а тут… Просити у тещі на проїзд? Вона це серйозно?
Піднявши підборіддя, Лариса Андріївна похитала головою і пішла. Прокашлявшись, я глянув на дружину.
– Вона це серйозно? Ти це чула? Віддавати всю зарплату, а потім просити гроші на проїзд?
– Ігорьок, ну це ж моя мама! Ми живемо у її квартирі. Вона має таке право. Я теж всю зарплату їй завжди віддаю, але про премії замовчую, щоб залишалися на кишенькові витрати, – прошепотіла дружина.
– А ти розумієш, що це ненормально? – обурився я.
– Що в цьому ненормального? Ти швидко звикнеш!
– Звикну до того, що дорослий мужик віддає всі гроші тещі й просить у неї на проїзд? Ти пробач мені, звичайно, але до такого неможливо звикнути!
– Я не розумію, що коїться в голові твоєї мами, та й не хочу вдаватися до подробиць. Ти пам’ятаєш, чому я погодився пожити разом із твоєю мамою? Тому що ми планували збирати гроші на власне житло!
– Але ж ми можемо відкладати премію і нічого про неї не говорити мамі! – Запротестувала Ася.
– Серйозно? До старості такими темпами накопичуватимемо? Ні, так не піде. Зовсім не піде! Краще жити в орендованій. Ми так більше зможемо відкладати грошей. Подумай сама!
– Твоя мама бурчить, що я боюся зайвий раз на кухню вийти, чи сходити в душ, а тепер ще й зарплату їй віддавати?
– У мене вже нерви на межі. Ася, прошу тебе, давай просто винаймемо квартиру і переїдемо?
Я узяв дружину за руку і з надією подивився їй у вічі.
– Ні! Я на це не погоджуюся. Це неправильно, – похитала головою вона. – Я не хочу мотатися чужими квартирами. Яка тобі різниця – моїй мамі віддавати гроші, чи чужій тітці?
Мені стало боляче. Моя дружина збиралася відстоювати свою думку. Вона не хотіла з’їжджати від матері, бо боялася образити її.
Або, просто звикла до такого життя і вважала його за нормальне. А ось я… мені навіть думка прийшла – чи не даремно я одружився.
Я розумів, що довго таке терпіти не зможу, і наші стосунки з дружиною, рано чи пізно, зруйнуються.
– Ась, я тобі серйозно говорю – мене це не влаштовує. Ми за оренду набагато менше віддаватимемо. Давай з’їдемо прямо завтра? Я боюся, що поведінка твоєї мами вплине на наші стосунки. Мені не хотілося б сваритися з тобою.
Дружина ображено підібгала губи й, подивилася на мене так, ніби я пропонував їй щось погане.
– Якщо ти не хочеш сваритись зі мною, то перестанеш говорити такі речі. Роби, як сказала мама, і не обурюйся. Вона багато не просить.
– Віддавати їй усю зарплату – це небагато?
Я стиснув зуби. Я вагався між бажанням залишитися з коханою дружиною, та втекти прямо зараз. Дивлячись на Асю, я розумів, що нам доведеться, до покупки власної квартири, танцювати на задніх лапках перед тещею, і мене це не влаштовувало.
– Ася, якщо ти мене любиш, то прислухайся до мене, будь ласка… Я так не можу. Я відчуваю, як стаю іншим, роздратованим, злим.
– Я не хочу сваритися з тобою через твою матір. І з нею не хочеться псувати стосунки. Давай ми просто з’їдемо?
– Ні. Ми житимемо з моєю мамою! – Підвищила голос Ася і підскочила з-за столу. – А якщо тебе щось не влаштовує – можеш йти прямо зараз.
– Чудово, – процідив я. – Я дуже сподіваюся, що ти одумаєшся.
Я поспішив у кімнату, зібрав свої нечисленні пожитки у спортивну сумку, та пішов. Ася плакала, казала мені, що якщо я вирішу повернутися пізніше, то вона не пробачить мені, але я не слухав.
Дружина мала охолонути, заспокоїтися і подумати, що мені не комфортно так жити. Слід було думати не тільки про себе.
Я погодився з Асею, переступив через себе, і якби теща не вимагала віддавати їй всю зарплату, я продовжував би терпіти її замашки, але це стало останньою краплею!
Провівши ніч у машині, зумівши лише подрімати, я поїхав на роботу, де почав шукати квартиру в оренду.
Вже цього вечора я заселився в затишну однокімнатну квартиру, й зателефонував дружині, щоб потішити її.
– Мені немає діла, де ти зараз. Якщо ти не повернешся до мами, я подам на розлучення! – заявила Ася, ріжучи своїми словами, як гострим лезом.
Я зрозумів, що це кінець нашим стосункам, які я так намагався вберегти. Чи міг я якось вплинути на це? Ні! Якщо моя дружина прийняла таке рішення, значить, так тому й бути.
Я був готовий піти на компроміс, але терпіти все це, не збирався. Об мене буквально витирали ноги, вимагали, казна-чого. А я просто хотів жити з коханою жінкою, бути щасливим, а не дратуватися і не злитися на неї.
Ася не обдурила. З благословення матері, вона поспішила подати на розлучення. Я не очікував, що вона таки піде на це, але сперечатися з долею не став, вирішивши, що дружина і не любила мене, якщо так легко готова була розлучитися зі мною.
Моє життя поступово почало налагоджуватися. Хоч я часто спостерігав за життям своєї колишньої дружини у соціальних мережах, але поступово почуття до неї згасали.
Я казав собі, що, якщо кохає лише один, то зберегти шлюб за будь-яку ціну не вийде, тому слід було вміти вчасно ставити крапку.
Ася вийшла заміж за сина подруги своєї матері – я пару раз бачив його. Худорлявий, у величезних окулярах, здавалося, навіть, із легким помутнінням розуму.
Ймовірно, теща постаралася звести їх. Вилучивши свій акаунт у соціальній мережі, я вирішив, що стежити за колишньою більше не стану і, рушив далі, остаточно відпустивши минуле!
Мені виклали слушний урок, який я запам’ятав на довго! Де були мої очі? Не було навіть натяку на негатив! Але життя продовжується, а час лікує! Ви зі мною згодні?
