“Он який будинок великий. Разом веселіше” – заспокоював мене чоловік після новини про те, що він забирає свою маму жити до нас. Я й собі зраділа, бо й справді у такому великому будинку потрібна була допомога. Та й поратись на кухні я не любила, тож з радістю віддала б ту “святу” жіночу місію свекрусі.
Валентина Дмитрівна, маленька і завжди усміхнена, переступила поріг нашого дому уже за тиждень. Її кімнату у комунальній квартирі, що в центрі міста, ми здали в оренду. Чоловік настоював на продажі, але свекруха поки була проти.
У нашому новому, великому і просторому будинку було вільних чотири кімнати, тож чоловік повів маму апартаментами обирати собі ту, яка її буде до душі. Обрала Валентина Дмитрівна з великим балконом і панорамними вікнами:
— Завжди мріяла про таку квартиру: великі вікна, а за вікном щебіт птахів у верхів’ях сосен.
Дивлюсь на чоловіка, а в нього сльози з очей. Підійшов, обійняв свою маму:
— Сподіваюсь тут ти будеш щаслива, мамусю. Ти так багато зробила для того, аби ми всі от тут опинились.
Чоловік заніс кілька чемоданів із речами у нову мамину кімнату і почалось наше спільне життя. Вже наступного ранку я мусила шукати свекруху будинком, бо ж її не було ні на кухні ні у вітальні. Знайшла у її кімнаті, на балконі із книгою.
— Ой, а я думала ви внизу, на кухні. – натякаю я їй, але та ніби й не розуміє, – Ви снідали?
Свекруха підвела погляд на мене і мовила:
— Так, я вже снідала, ще о шостій: приготувала яйце і рис. Ти ж знаєш, що у мене дієта особлива.
Я вийшла закипаючи від обурення. Якщо людина прокинулась о шостій у домі де крім неї є ще троє людей, то невже не можна було приготувати сніданок, холодильник же повен?
От так і пішло, що мама мого чоловіка жила не з нами а в якомусь своєму книжково-театральному світі. Чоловік придбав їй гамак і вона могла пів дня там собі лежати то читаючи, то дрімаючи. Добре, що хоч у своїй кімнаті лад наводила, але на тому все. Ніякої допомоги по дому я від неї не отримала. Ми все робили із донькою самі.
— Денисе, – не витримала я одного дня. – скільки так може тривати? Я не з заліза зроблена. Я натякаю, але твоя мама нічого розуміти не хоче. Невже так важко приготувати їсти, чи вимити підлогу у будинку? Зрештою, вона тут проживає. Мені образливо бачити, як вона сидить у кріслі гойдалці із черговою книгою не помічаючи нічого навколо, а я бігаю довкола з віником чи ганчіркою. Я розумію – у неї особливе якесь харчування, але ж вона кухар – чого не стане і не приготує нам їсти? Скажи їй, поясни.
Чоловік схиливши голову на бік заговорив, так, як ніколи до того. Кожне слово бриніло металом:
— Усе що тебе оточує, кожен сантиметр цього дому, кожен міліметр двору, наші магазини, наша майстерня – все завдяки моїй мамі. Ти не знала, але ж вона могла б бути балериною і в неї був неабиякий хист, та от у часи коли я на світ з’явився балеринам не виплачували зарплатню, а тато покинув нас виставивши на продаж двокімнатну квартиру у якій вони жили. Ота кімнатка у комуналці із порожніми стінами усе що залишилось моїй тендітній матері після розлучення.
— Вона зі мною малим на руках ходила збирати пляшки порожні. – продовжив Денис. – То єдиний заробіток який дозволяв придбати пляшечку молока і кілька картоплин матері на суп, чи як назвати оту порожню юшку. Вона мила під’їзди, шила ночами якісь пояси і возила їх продавати за безцінь оптом на якийсь ринок. Я ріс, а мама працювала на трьох роботах, бо ж оплачувала мені репетитора, адже я мав схильність до вивчення іноземних мов. Китайську, англійську іспанську я не сам по-собі вивчив, хтось мусив мені давати уроки.
— Заради того, аби я міг навчатись в інституті мама їздила у Польщу на роботи. Ти знаєш, вона ж не може бути на сонці. Її з тих полів кілька разів швидка забирала, але вона поверталась, бо мені потрібна була освіта. Мама завжди любила читати, але в неї на це не було часу ніколи. Я добре пам’ятаю ї книгу. Вона читала її років із п’ять. А знаєш чому? Мама була настільки вимореною після роботи, що засинала на першій же стрічці. Якщо моя мама хоче читати, лежати, чи дрімати у кріслі гойдалці – вона робитиме це і ти їй нічого не скажеш, чула мене? А якщо тобі потрібна помічниця, давай наймемо. Маму мою не чіпай.
От поясніть мені, як це все розуміти? Моя мама каже, що Валентина Дмитрівна просто користується моєю добротою і, що я не натякати, а прямо сказати мушу, що сама не справляюсь і ми повинні поділити обов’язки по дому.
Це ж нормальна практика, хіба ні? Не вік же книжки читати і в гамаку качатись? Та й хіба вона комусь послугу робила? Сина свого ростила.
Невже те, що вона забезпечувала власну дитину тепер звільняє її від елементарних обов’язків по дому, скажіть?
Головна картинка ілюстративна.
