Рік тому ми винайняли з чоловіком квартиру, а до цього жили з моїм татом. У тата з’явилася жінка, наш будинок ще добудовували, тому ми пішли на орендовану.
Своїх меблів та побутової техніки у нас майже не було, самі все докупили на різних барахолках. Батьки Антона якраз поміняли пральну машину.
Машинка робоча, але подекуди поржавіла. Антон попросив у батьків пральну машину, вони вирішили її продати за символічну тисячу. Нам продали!
– За все треба платити, навіть квіти та тварин задарма не віддають, монетки натомість просять. Те, що отримано задарма, на користь не йде, не цінується, — пояснила свекруха.
Поки орендували житло, відкладали на нові меблі та частину побутової техніки до нашої квартири.
Будинок здали, ми підписали акт приймання, почали збирати речі. Ремонт від забудовника нас задовольнив майже всім, окрім лінолеуму, його ми вирішили перестелити, та плінтуса змінити.
Антон, розмовляючи з батьками про наш переїзд, обмовився, що переїдемо одразу, як тільки змінимо лінолеум, це дні через два.
У процесі розмови чоловік попросив дати йому документи, щоб освіжити в пам’яті площу великої кімнати, назвав розміри батькам і запитав:
– Ми можемо віддати мамі з татом лінолеум із кімнати?
– Можемо. Але ж речі не можна даремно віддавати, за символічну тисячу нехай забирають!
Чоловік обіцяв матері, що передзвонить, і взявся за мене.
– Яка тисяча?
– Звичайна! Вони нам задарма пралку не віддали, чому ми задарма повинні віддавати лінолеум?
– Як я з них попрошу грошей?
– Не можеш сам? Я скажу.
Набрала номер свекрухи, повідомила їй, що, керуючись її думками про неможливість передачі майна безоплатно, лінолеум буде відданий за символічну тисячу гривень.
– Добре, тисяча, — погодилася свекруха.
Лінолеум перестелили, з великої кімнати свекрам продали за тисячу, решту у нас із руками відірвали за три тисячі.
Переїхали, обжилися. Вирішили новосілля влаштувати. Антон дзвонив батькам, вони сказали, що не мають бажання їхати до нас.
Покликали друзів та подруг, за кілька днів запросили моїх батьків. Свекор приїхав один, без жінки, моя мати теж одна.
Мама і поділилася свіжою пліткою: мати Антона навіть їй зателефонувала, поскаржилася на те, що ми їм продали лінолеум, а не віддали.
– А чому, ми в них купувати повинні, але їм зобов’язані задарма віддавати? — очманіла я.
– Слово в слово їй так сказала, – посміхнулася мама, – вона одразу сказала, що в неї справи!
Смішна в мене свекруха. Я ж про неї подбала, щоб лінолеум служив вірою і правдою, щоб на користь пішов!
Свекруха сама мене навчила, що за все треба платити! То навіщо скаржитися, та ображатися? Все по чесному?
