-Мамо, яка подорож, що ти верзеш! Невже тобі не жаль витрачати такі кошти? Ти ж і так 15 років по Чехії подорожувала, совість в тебе є? – розходилася донька.

Гарно влаштувалася! Квартиру, значить собі купила, ремонт сучасний в ній забабахала, живеш, як тобі заманеться! А про нас із Сашком ти подумала?

– Он, як ти, донечко, заговорила! А чого це я про вас повинна була думати? Мені здавалося, що у вас все гаразд. У тебе гарна квартира, яку ти придбала не без моєї допомоги, донька-красуня, чоловік розумний, та не ледар, що тобі не так?

Та і брат твій не бідкається, пішов на все готове до дружини, й живе, приспівуючи! Квартиру я собі купила за свої, чесно зароблені гроші, п’ятнадцять років, як ти кажеш, по Чехії подорожувала, на дядька спину гнула. Не думала я, що ти своїй матері її ж грошима дорікати будеш.

– Що ти за мати така! Інші з заробітків приїздять, то своїм дітям допомагають! Он Тетяні, подрузі моїй мати, як приїхала з Італії, відразу машину новеньку купила, барахла фірмового понавозила, а ти що?

Двісті євро нещасних на день народження, і все! Я вважала, що ти нам квартиру купила, бо нам трьом в однокімнатній місця вже замало, а ти сама у двокімнатній, як пані будеш ніжитися!

– Так, буду ніжитися, бо, мабуть, прийшов і мій час щось для себе зробити! Всіх влаштовувало, що мати під старість по орендованим квартирам микалася!

Ти, доню, якщо тебе щось не влаштовує, пакуй валізи, і вперед, до Європи! Попрацюєш, грошей заробиш, заодно і світ побачиш, якщо часу буде вистачати. В мене, на жаль його не було!

Тому я маю повне право витрачати свої зароблені на відпочинок. Мені дуже прикро, що ніхто навіть не запитав, як моє здоров’я після такої п’ятнадцятирічної подорожі.

– А що з твоїм здоров’ям не так, ти ж, як сімнадцятка гасаєш, я навіть повільніше за тебе на четвертий поверх підіймаюся, чого ти прибідняєшся!

– Ех, доню, доню! Я ж вас із Сашком сама підіймала, все найкраще вам віддавала, вивчила, обом весілля відгуляли, кожну копійчину на вас витрачала, то може вже годі! Прийшов мій час для себе пожити!

– Ти для себе доживешся, що в старості нікому буде і склянку води подати!

– А ти за мене не переймайся, все в мене буде! Я ось вийду заміж, і буду разом з чоловіком старість доживати! А за двокімнатну квартиру, то і чужі люди води подадуть, так, що заспокойся!

– Ти у своєму розумі, заміж вона вийде! Нам ще тут чужого мужика не вистачало!
– А чого це він вам, він буде виключно для мене?

– На старості, зовсім з глузду з’їхала, ще й одружуватися задумала!
– А ти не заздри, в тебе своя родина є, там і порядки наводь, а я сама розберуся! Поїду, відпочину, світ подивлюся – я про це все життя мріяла!

– Ну і прапор тобі в руки! Потім не кажи, що я тебе не попереджала!
– А що тут казати, й так все з тобою зрозуміло!

Ось така змістовна розмова вийшла у нас з донькою! Невже я її так виховувала, що вона такою егоїсткою стала? Чи, можливо, я щось зробила і справді не так?

Все завжди було тільки для них, а виявляється, цього замало! Я й на заробітки поїхала, щоб їх на ноги поставити, і таку подяку отримала. Що ж я тепер на себе рукою махнути повинна? Чи мала я гроші дітям віддати?