– Зоряно, завтра приїжджає твоя сестра, можеш нам допомогти підготуватися до її приїзду? – зателефонувала мені мама з самого ранку і попросила приїхати до неї.
Мені ця ідея не подобається, бо з візитів сестри роблять цілу подію, і це несправедливо. Нас у батьків двоє: я і молодша сестра Марина. Я давно заміжня, маю троє дітей, живемо ми з чоловіком окремо в його квартирі.
Сестра моя довго вибирала собі нареченого, а потім поїхала за кордон, в Німеччину. Там вона вийшла заміж за німця, який був уже розлучений, і був старшим за неї на 10 років.
У них народилася донечка, але вони розлучилися через 5 років. Знаючи характер сестри, мені це зовсім не дивно. Але зовсім “без нічого” сестра не залишилася. Її чоловік виділив їй і донечці окремий вхід в своєму будинку, ще й залишив її у себе в піцерії на роботі. Тобто, сімейні стосунки вони припинили, але продовжують спілкуватися по роботі.
Марина моя програвати не вміє, тому я впевнена, що вона “своє” не упустить і отримає від свого чоловіка все, що їй належить. Але і від допомоги батьків вона не відмовляється ніколи. І виходить дуже дивна ситуація: я доглядаю батьків, допомагаю їм, а вони допомагають сестрі.
До її приїзду завжди готуються так, наче до нас має завітати хтось із королівської родини, і мені через це дуже прикро, адже коли я до них приїжджаю, вони вважають, що це звична річ.
На початку весни, як завжди, ми з чоловіком допомагали моїм батькам город садити, і я запропонувала, що непогано було б ввечері стіл накрити, шашлик посмажити. Але мою пропозицію батьки сприйняли без будь-якої ініціативи, мовляв, нема що святкувати. А от до приїзду сестри вони готуються як на весілля.
Але це ще не всі сюрпризи від моїх родичів. Ми сиділи за щедро накритим столом, а мама з сестрою кудись відлучилися. коли я йшла на кухню робити каву, то випадково почула їхню розмову. Мова йшла про спадщину. Виявляється, свій великий будинок батьки вирішили переписати на сестру, бо вважають, що їй потрібніше, адже їй так не пощастило у житті.
Марина саме тому і приїхала, щоб оформити спадщину на себе вже. Мова йшла про те, що мама напише на неї дарчу, щоб я потім не мала ніяких претензій.
Коли я це почула, то мені так прикро стало, що словами не передати. Мене батьки вирішили позбавити спадщини просто на рівному місці, лише за те, що мені пощастило в житті більше, ніж сестрі.
Але у мене троє дітей, ми живемо в невеликій двокімнатній квартирі, і я сподівалася, що рано чи пізно ми переїдем до батьків в їхній будинок. Дім у них великий, мій тато в свій час їздив на заробітки, і збудував такий палац. Я була впевнена, що все залишиться мені, адже хто доглядає батьків – тому і спадщина. Та мої тато з мамою вирішили інакше.
Що мені робити тепер? Сказати, що я все знаю, і що я проти такого рішення. Чт мовчки перестати спілкуватися з батьками, якщо вони так несправедливо хочуть зі мною повестися?
