Мені ті пляцки і котлети будуть довіку згадувати, напевно. Принаймні, свекруха їх точно не забуде ніколи. Бачте, я мусила у єдиний вихідний піднятись о шостій, аби стати їсти готувати, бо мамі чоловіка того захотілось. А я не піднялась ні коли вона вперше мене покликала, ні коли стояла наді мною і совістила. Тепер і маму мою до того випадку приплели. Таку сцену влаштували, що балакати не будуть між собою, напевне, до останніх днів.
Моя свекруха із тих жінок старого гарту, що будуть стояти біля плити дні напроліт, готувати, пекти, смажити і все, аби догодити родині. Вона ніколи ніде не працювала і все життя своє поклала на те, аби було добре її чоловікам: двом синам і чоловіку.
А от я змалку донка не надто здорової мами одиначки. Звикла на себе тільки мати надію і знаю, як ніхто, що час – то не тільки гроші, а й можливості. Та й квартира у нас із чоловіком у кредиті, тому обоє працюємо рук не покладаючи по 16 годин на добу.
Виморююсь я дуже і чекаю єдиного свого вихідного не для того, аби в салон сходити, чи магазинами пробігтись. У той день я сплю. Просто сплю і прокидаюсь лиш аби перехопити бутерброд який і знову в ліжко. Чоловік до того звик, сам такий.
Ну а минулими вихідними до нас приїхала на гостину свекруха. Ще коли вона просилась до нас, то я попереджала про те, що прийняти і надати належну увагу не зможу. Робота, та й хоч матиму вихідний, однак сил фізичних і моральних бути нянькою комусь у мене точно не буде.
— Ой, та я все сама, тихенько. Не переймайся. Ти мене не помітиш.
Привезла свекруха дві повні торби домашніх продуктів. Я не стала навіть роздивлятись що там. бо була надто виморена, пішла спати. Чоловік сам влаштовував маму і все їй показував.
Тепер уявіть моє здивування, коли наступного ранку свекруха мене ще з сьомої будити почала, аби ми йшли готувати пляцки, котлети і пиріжки з варениками. Бачте, вона хоче нам напівфабрикатів із домашнього залишити на кілка тижнів.
Так, я не прокинулась, ні коли вона мене вперше будила, ні коли вона стояла наді мною і совістила за те, що я не допомагаю гості. Зрештою, я сказала, що мені простіше придбати тієї їжі у супермаркеті поруч, ніж от зараз вставати і місити тісто, чи смажити котлети.
Ввечері свекруха пригощала сина і голосно шкодувала його, бо ж має таку дружину. Потім маму мою набрала, бо ж та виховала не надто працьовиту доньку. яка ще й свекруху не вміє прийняти гарно.
— Вона спала доки я готувала. Спала цілісінький ден і навіть елементарної гостинності не проявила.
Мама знає нашу ситуацію і коли почула те від моєї свекрухи, то гарно вивернула кожуха, бо та лиш очима кліпала і ротом повітря хапала.
Але, от що цікаво: свекруха поїхала, а мій чоловік на мене глибоко ображений, бо я не захистила його маму від своєї.
— Ти мала б те припинити. Чого моя мама повинна була все те вислуховувати? та й могла б годинку часу їй приділити. А так виходить, що ти її бачити не хотіла. То не чемно просто. Мені шкода своєї матері.
Ну а я вважаю, що в цій ситуації вся вина лиш на свекрусі і вибачатись саме вона повинна. Відколи то гостя керує у домі господаря? та й я попереджала що нікого не чекаю.
От скажіть, хіба я не права? Чи я й справді повинна була переступити через себе і йти на кухню до свекрухи?
Головна картинка ілюстративна.
