Таня лежала в лікарні з дитиною вже другий тиждень. Лежала у двомісній палаті. Поруч із нею в палаті нещодавно з’явилася ще одна матуся з немовлям, мовчазна і строга особа, з якою вони зовсім не спілкувалися.
Таню це не напружувало, тому що в неї справа йшла вже до виписки, її напружувало зовсім інше. Нещодавно вона залишилася без роботи – все через постійну хворобу сина.
Аліменти від чоловіка приходили мізерні, борг за квартиру зростав, та й на харчування вистачало абияк.
І тепер вона лежала на лікарняному ліжку і з жахом думала, як їй жити далі.
– Треба, напевно, Оленці зателефонувати, – подумала вона. – Все-таки вона найкраща подруга. І чоловік її великий начальник, можливо він допоможе влаштуватися на пристойну роботу.
Не встигла вона про це подумати, як пролунав телефонний дзвінок від цієї Олени. Таня радісно схопила слухавку, і тихо, щоб не заважати сусідці, вигукнула:
– Олено, привіт! Я якраз про тебе думаю.
– А я про тебе! – Засміялася найкраща подруга – Як у тебе справи?
– Та не дуже. Лежу в лікарні із Сашком.
– Знову?
– Ага. Але незабаром нас виписують. А ти як живеш?
– В мене все гаразд. Ось, із чоловіком у горах відпочиваємо. Таня, тут класно, виявляється. Я так давно тут не була. Ми ж раніше все за кордон їздили.
– Я теж давно ніде не була, – зітхнула Таня. – Отже, ви відпочиваєте. А коли повернетесь?
– За тиждень. У вас там, як погода?
– Кажуть, холодно. Я ж у лікарні. Надвір не виходжу.
– А тут дуже чудово. І харчування досить пристойне. Тут так багато сирів та різноманітного м’яса.
– Сирів… – Таня облизнулася. – Я б, зараз теж сира та м’яса поїла. Люблю таке.
– А ігристого хочеш? – засміялася подруга. – Ми щодня п’ємо.
– І ігристого теж хочу, – зітхнула з тугою Таня. – Але, якщо чесно, я б зараз і соку звичайного випила.
– У тебе, чого, знову грошей нема? – Невдоволено запитала Олена.
– Ні. На всьому заощаджую.
– Нічого, скоро в тебе все буде гаразд, – заторохтіла подруга. – Головне, ти носа не вішай. Все буде, треба тільки вірити в це.
– Олено, я якраз хотіла тебе попросити, – обережно почала говорити своє прохання Таня, – може, твій чоловік допоможе мені знайти роботу. Ти ж знаєш, я бухгалтер зі стажем. А у нього знайомих бізнесменів – купа.
– Ой, Таню, навіть не говори зі мною на цю тему! – невдоволеним голосом вигукнула подруга. – Мій Жора мені одного разу сказав, що жодних моїх подруг він прилаштовувати нікуди не буде. Тому я до нього з цим питанням навіть не підходитиму. Тим більше, що в тебе Сашко постійно хворіє. Ну, яка з тебе робітниця? Я тобі краще зараз фоток надішлю, як ми тут відпочиваємо. А ти дивися, і уявляй, що ти поряд із нами. Гаразд, Таня, добре бувай. Жора мене кличе, він знову в барі щось замовив.
Подружка замовкла, пролунали гудки.
Потім на мобільний Тані посипалися повідомлення із фотографіями. Вона відкрила одну фотку, побачила на ній багато накритий стіл і задоволені обличчя подруги з чоловіком, кинула телефон на тумбочку і беззвучно заплакала.
– Що, відшила тебе найкраща подруга? – пролунало з сусіднього ліжка.
Таня від несподіванки завмерла, потім все-таки відповіла:
– Ага… Відшила…
– Значить, ти не працюєш поки що ніде?
– Не працюю. Сашко постійно хворіє, ось мене і звільнили.
– Негідники, – спокійно сказала сусідка. – І на що ти живеш? Чоловіка, я так розумію, у тебе нема.
– Я сама не знаю, на що живу. – Тані знову захотілося плакати. – Яма якась у мене, а не життя…
– Ну-ну, не розкисай, – суворо сказала сусідка. – У тебе який стаж бухгалтерський?
– Сім років.
– Нормально. А віддалено працювати зможеш? У тиждень один раз з’являтимешся в конторі, але іноді доведеться і частіше. Ти ж розумієш, про що я говорю?
Таня прийняла на ліжку сидяче становище і з недовірою дивилася на сусідку, яка про щось напружено думала.
– А що є така можливість? – обережно спитала Таня.
– Є. Так зможеш, чи ні?
– Звісно, зможу. А що це за фірма?
– Вантажні перевезення. Я впевнена, ти впораєшся. – Жінка взяла свій мобільний телефон, набрала чийсь номер і діловито заговорила:
– Алло, це знову я. Слухай, Толю, ти нового бухгалтера нам ще не знайшов? От і добре, що ні. Я сама знайшла його. Так, говорю, що знайшла. Зі стажем, звичайно. Дуже хороший. Такий, як я. – Вона засміялася у слухавку. – Ну, Толю, ну про що ти говориш? Все буде чудово. Бог наказав допомагати людям. Стривай, я ще хотіла щось сказати. Ти ввечері прийдеш? Із сином все нормально, спить він. Ти принеси фруктів. Тільки більше принеси, особливо яблук. Потім розкажу! Все тобі треба знати. Наш новий бухгалтер любить яблука. І пляшку ігристого принеси. Знову – навіщо? Ми відзначимо її призначення. Ні, без тебе. Як хочеш, так і проноси. Тебе, що, треба вчити? Келихи не треба, не графині ми, зі склянок пити будемо. Усе. Кохаю тебе. Бувай.
Сусідка відключила телефон, і вперше посміхнулася Тані.
– Все. Тепер ти з роботою. Зарплата буде дуже гарна. Так що не плач, подруго, з ями ти скоро виберешся. До речі, тебе як звати?
– Таня, – не вірячи своїм вухам, відповіла Таня.
– А мене Ірина, – підморгнула їй сусідка. – Отже, будемо знайомі. Як мені з тобою пощастило, ти не уявляєш. Нам бухгалтер потрібний був просто терміново.
– Ні, це мені пощастило! – хотілося кричати Тані, але вона не могла вимовити жодного слова, бо знову заплакала – Тепер вже від щастя.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
