У залі очікування було всього три людини: Наталя, її син Діма та молода дівчина Олеся, дочка Наталиного чоловіка.
Жахливо дізнатися, що у твого коханого, з яким ви були одружені понад двадцять років, весь цей час була друга сім’я. Але ще гірше, коли це з’ясовується під час похорону.
Коли Наташа, яка була в нестямі від горя після втрати чоловіка, знайшла записку, в якій він усе розповів, вона навіть не могла зрозуміти, що відчуває.
Хвороба Михайла розвивалася стрімко. Лікарі давали йому пів року, але він згорів за чотири місяці. Він знав, що залишилося йому недовго, і все одно навіть на смертному одрі не знайшов у собі сміливості сказати Наталці все особисто.
Залишив листа, написаного корявим почерком. Руки у Михайла вже погано працювали, тож розібрати те, що написано, було складно. Але коли Наталка розібрала…
Весь цей час у чоловіка була друга родина. Ось звідки ці тривалі відрядження, ці затримки та ночівлі на роботі. Щоправда, у листі Мишко клявся, що любив завжди лише Наташу, а в тій родині його тримала тільки дочка. І він спілкувався з нею, а з її мамою в нього давно нічого не було.
Але це його не виправдовувало, як і не заспокоювало Наташу.
Вона б хотіла приховати цю страшну новину від їхнього сина Діми, та ось тільки Мишко подбав про те, щоби все спливло назовні. Він склав заповіт, таємно від дружини.
І ось зараз вони втрьох сиділи на оголошенні заповіту. Наталка постійно поглядала на молоду, худеньку дівчину, яка навіть голови не підводила. Вона розуміла, що ця дівчинка не винна, що її батько виявився таким негідником. І все одно в душі сердилась на неї.
Не сказати, що Михайло був багатий. Але він мав дві квартири у своїй власності, що дісталися йому у спадок. І це крім тієї, де вони жили всі разом.
І одну із квартир він заповідав своєму синові, а другу – таємній дочці. І рахунок у банку він також поділив між ними трьома: третину дружині та по третині дітям.
– Який же тато негідник, – прошепотів Діма.
– Не кажи так, – зупинила його Наталка. – Про покійних або добре, або нічого.
– Та ти й сама так думаєш! А ця, – кивнув він у бік Олесі, – сидить, як вівця. Уся така нещасна. Напевно, ледве усмішку приховує. Ні з чого дісталася їй квартира. А це ми його доглядали під час хвороби!
Діма сердився. І Наталя знала, що справа тут не в грошах. Діма був добрим, відповідальним хлопцем. У свої двадцять один він навчався в університеті та вже навіть підробляв, щоби не залежати від батьків.
Після оголошення заповіту всі зібралися йти. І, несподівано, Олеся підійшла до Наташі та Діми.
– Вибачте, – почала вона.
– Що тобі мало? – Огризнувся Діма.
Дівчина почервоніла і мало не розплакалася. І Наталка зробила зауваження сину.
– Що ти хотіла? – Запитала вона.
– Я вам хотіла сказати, що до чотирнадцяти років я не знала, що мій тато має іншу сім’ю…
– Це ви інша сім’я! – відрізав Діма.
– Ну, так… Я думала, що тато багато працює, так мені мама казала… А потім підросла і зрозуміла, що це не так. І випадково дізналася…
– І що ти хочеш сказати? – Запитала Наталка.
– Моєї мами не стало пів року тому, мені тільки вісімнадцять виповнилося. І я перестала бачитися з батьком, вважаю, що він вчинив дуже погано. Так, він мене любив, але все це неправильно… Я це до того, що я маю де жити. У нас із мамою була хороша квартира. Я відмовлюсь від тієї квартири, що залишив мені тато. І від грошей також. Я не хочу нічого брати від нього. Мама була слабка і продовжувала його любити. А я маю гордість.
Діма глянув на маму. Лунало це вкрай безглуздо. Тобі перепала добра спадщина, а ти відмовляєшся.
Він ще раз глянув на дівчину. Одяг простенький, хоч і охайний. Взуття старе. Значить, грошей потребує.
– І що отак, візьмеш, і відмовишся? – Запитав він.
– Так. Я сама впораюсь.
– І як же? – Уточнила Наталя.
– Я працюю. Сама на все зароблю. Ти правильно сказав, – звернулася вона до Діми, – ви були його сім’єю. А ми були його великим обманом. Потрібно хоч якось відновити справедливість.
Олеся пішла, а Наташа та Діма довго дивилися їй услід.
– Та не відмовиться вона, – протягнув Діма.
Наталка мовчала. Зараз вона не відчувала агресії до цієї дівчинки. Схоже, і Олесю з’їдала злість. Вона злилася на тата за те, що все її життя було обманом.
За кілька днів Наташі зателефонували. Олеся й справді хотіла на них переписати квартиру, тож їм потрібно було підписати всі документи.
У телефоні чоловіка Наталка знайшла номер цієї дівчинки. А потім вирішила з’їздити до неї та поговорити.
Так, вона хотіла, щоб гроші збереглися у сім’ї. Але Наталя ніколи не була байдужою, і хотіла переконатися, що Олеся усвідомлює свої дії.
І гаразд, квартира. Але рахунок у банку! Там, звичайно, не мільйони, але сума пристойна, якийсь час на неї можна жити.
Діма теж був у розгубленості. Він мав злитися на свою сестру, але зараз йому було її шкода. Вона сама, без мами. Батька ненавидить настільки, що навіть не хоче вступати у спадок. Занадто вона горда і самостійна.
Він також напросився з мамою.
Будинок, де жила Олеся, був старенький. Квартира виявилась просторою, але ремонту давно вже не бачила. Наташа навіть розсердилася: її негідник чоловік навіть із ремонтом допомогти їм не міг?
– Проходьте, – покликала Олеся гостей. Вона поставила чайник і дістала кульок цукерок.
По всьому було видно, що дівчина потребує допомоги.
– Олеся, ми здивовані твоїм вчинком, – почала Наталка. – І все ж таки, ми хочемо переконатися, що твоє рішення виважене. Щоб ти сама потім лікті не кусала.
– Моє рішення виважене, – кивнула вона.
– Але ж у тебе грошей не вистачає! – хмикнув Діма.
Олеся одразу якось зніяковіла і почервоніла.
– Нічого. Мені не потрібна така велика квартира. Я її продам, і куплю собі трохи менше. Мені не потрібні подачки від мого батька.
Наташа з сином перезирнулися.
– І я розумію, як вам було все це неприємно… Мені перед вами соромно, – тихо додала Олеся, а потім заплакала.
Наташа не витримала і підійшла до дівчини та обійняла її.
– Ми на тебе не ображаємось. Ти тут не до чого.
Звичайно, Наталя трохи лукавила. Образа невелика залишилася. Але вона загубилася серед співчуття.
Дівчинка молода, намагається вчинити правильно. Хоче загладити провину батька. І ще сама не розуміє, що коїть.
І так, було б простіше просто порадіти її дурощам та наївності. Але не могла так Наташа. І вона хотіла, щоб, якщо її син виявиться на самоті, йому хтось допоміг. Пішов назустріч.
– Мені, правда, соромно, – повторила вона. – Я, як велика помилка у житті мого батька. І я не хочу робити так само як і він. Я хочу бути доброю.
– Сідай і заспокойся, – лагідно промовила Наталка. – Я чай наллю. Ти маєш лимон?
– У холодильнику, начебто, – схлипнула Олеся.
Наталка відкрила холодильник і важко зітхнула. Майже пусто. Саме лимон, та майонез і є.
– Так, – зачинила Наташа холодильник, – збирайся, поїдеш зараз до нас.
– Навіщо? – злякано запитала Олеся.
– Нагодую тебе нормально, бо тебе вітром скоро знесе! І там вже вирішимо, що з тобою робити.
– Ви не повинні, – тихо промовила Олеся, – я ж…
– Та я знаю, хто ти. Але зараз ти налякана і самотня дитина. А я матір. Тому не можу пройти повз.
Олеся кивнула і швидко зібралася. Вдома Наташа нагодувала дівчину, трохи заспокоїла її. Навіть Діма про щось із нею поспілкувався, пожартував.
Додому Олесю відправляти не стали, було вже запізно. Тож поклали спати у них. А коли Олеся заснула, Наташа та Діма почали думати, що робити.
– Нехай забирає свою спадщину, їй вона потрібна, – буркнув Діма. – І все ж, як не крути, вона моя сестра. Сім’я, отже. А з родиною так не роблять.
– Правильно, синку ти міркуєш.
Вранці Наташа та Діма озвучили своє рішення. А Олеся все ще чинила опір.
– Знаєш, не лише ми постраждали від дій мого чоловіка, – промовила Наталка. – Ти також стала жертвою обставин. Так ще й ти одна залишилася. Неправильно відбирати у тебе те, що має належати тобі.
– Ви, справді, не триматимете на мене зла?
– Ні, – щиро сказала Наталка. – І так, Діма – твій брат. Тож ти можеш до нього звертатися, якщо щось потрібно. А я його мама, тож і до мене.
– Дякую, – Олеся обняла Наталку і знову схлипнула. – Я така плаксива стала.
Мабуть, чоловік і не здогадувався, у що це виллється. Помер собі спокійно, залишивши розбиратися у всьому цьому дружину, сина та таємну дочку. І він навіть не думав, як все обернеться.
Мабуть, радий був, що уникнув розбірок. І, якщо щось є на тому світі, то він явно був здивований, спостерігаючи, як розвиваються їхні стосунки.
Олеся стала частим гостем у їхній родині. З Дімою вони порозумілися і багато спілкувалися. З Наталкою дівчина теж потоваришувала, вітала з кожним святом, ходила разом магазинами та навіть вечорами розмовляла.
Як так сталося, ніхто не розумів. Але, попри те, як погано вчинив чоловік Наташі, щось він все ж таки зробив правильно: вибрав хорошу дружину і виховав відмінних дітей.
Підтримайте, будь ласка, , для нас важливо розуміти, що вам цікаві такі історії, а також залишайте коментарі!
