– Миколо, сьогодні вранці, коли ти поїхав на роботу, до нас приходила якась дівчинка і тебе питала! – розповіла чоловікові Олександра за вечерею.
– Що за дівчинка? – здивувався Микола. – Красива хоч?
– От що ти за людина? Усе завжди опошлити тобі треба! – розлютилася дружина. – Дитина там була, на вигляд не більше п’ятнадцяти років дівчині!
– Поняття не маю! – відповів Микола. – А чого хотіла? І що ти мені раніше телефоном не сказала? Ми ж із тобою сьогодні кілька разів розмовляли!
– Та просто з голови вилетіло! Я тобі ще вранці сказати хотіла, та забула!
Микола посміявся з дружини, не забувши вказати їй на те, що це вікове. Хоч Олександрі і було всього тридцять років і виглядала вона не більше ніж на двадцять п’ять. Він взагалі дуже любив пожартувати над своєю дружиною. За що неодноразово отримував по шиї. Особливо, якщо жарт розходився з реальністю дуже сильно. Точно так само, як і зараз.
– Ну а все-таки, що вона запитувала? Вона ж не просто так до мене приходила!
– Тебе питала, Миколу Михайловича! – відповіла Олександра. – Та так офіційно ще, ти там ніде на стороні вчителем не підробляєш? – посміялася вона.
– Нуууу… – протягнув Микола. – Поки що на цьому терені мене викрито не було! Але все одно дивно… – задумливо промовив чоловік.
– А що дивного-то? Ти точно не знаєш, хто це був? – з настороженістю запитала Олександра.
– Так, уявлення не маю ні найменшого! А вона якось представилася?
– Ні! Просто запитала, вдома ти чи ні! А потім розвернулася і пішла, коли я сказала, що ти на роботу поїхав! Я хотіла в неї запитати, чого вона хотіла, але не встигла!
– Я ж кажу – старієш ти, жінко! З пам’яттю туго стає, реакції і швидкості немає зовсім… Як ти далі жити збираєшся,я не уявляю?! – реготав над дружиною Микола.
За що знову був покараний кухонним рушником. Що ще більше його підстьобувало продовжувати приколюватися над Олександрою.
Одружені Микола й Олександра були вже четвертий рік. І зовсім недавно придбали собі довгоочікувану, свою власну квартиру. Вони, звісно, могли це зробити і набагато раніше, але Олександра була противницею всяких кредитів та іпотек. Вона поставила собі за мету просто заробити на неї, що в підсумку вони з чоловіком і зробили.
Олександра була письменницею-початківцем. Вона вела в інтернеті свій особистий блог і публікувала на ньому різноманітні розповіді та історії. Переважно це були страшилки про перевертнів, домовиків, лісовиків та іншу лісову і домашню живність, не завжди видиму людському оку.
Ці історії дуже добре заходили її постійно зростаючій аудиторії. Що позитивно позначалося на її заробітках.
Микола ж працював на іншому терені, він займався оздобленням квартир, дрібними ремонтами, складанням меблів і багато ще чим. Що теж непогано дозволяло йому заробляти. Ще він вів свій відеоблог у мережі, на якому показував свої роботи і пояснював, як і що він робить. Що привертало увагу різних людей, які згодом ставали його клієнтами.
Після вечері Олександра і Микола забули про ту саму дівчинку, що приходила вранці до них додому. Подружжя трохи подуріло на кухні, а потім вирушило в ліжко, оскільки Миколі потрібно було наступного дня рано вранці їхати на чергове замовлення.
Прокинувшись вранці і поснідавши, Микола не став будити Олександру. Він узяв свої речі і тихо, практично беззвучно покинув квартиру.
Трохи пізніше, близько дев’ятої ранку, Олександру розбудив нав’язливий і нудний дзвінок у двері. Вона знехотя піднялася з ліжка, накинула на себе халат і пішла перевіряти, кого там до них принесло в таку ранню годину.
Відчинивши двері, на порозі квартири Олександра знову побачила ту саму дівчинку, що приходила до них учора і питала її чоловіка.
– Вітаю! – сказала дівчинка. – А Микола Михайлович удома?
– Вітаю! – відповіла сонним голосом Олександра. – Ні, він знову на роботі!
Дівчинка, більше нічого не питаючи, знову розвернулася і вже почала спускатися вниз сходами. Але Олександра її зупинила.
– Зачекай, – гукнула вона дівчинку. – А ти чого хотіла-то? Я вчора хотіла в тебе запитати, та ти так швидко втекла, що я навіть не встигла!
Дівчинка зупинилася і обернулася на жінку.
– Я потім зайду! – відповіла вона і продовжила спуск униз.
Але Олександра не збиралася її відпускати, не отримавши відповідей на свої запитання, які її з цієї хвилини починали серйозно турбувати.
– Почекай! – знову крикнула Олександра навздогін дівчинці. – Ти скажи, може, йому передати що?! І як тебе звати?
– Христина! – відповіла дівчинка. – А передавати нічого не потрібно, я сама хочу з татом поговорити!
У Олександри від почутого, за всіма її відчуттями, запаморочилася голова. Для неї це була воістину шокуюча звістка. Почекавши кілька секунд і намагаючись перетравити щойно отриману інформацію, жінка вирішила все-таки зупинити цю Христину і з’ясувати вже все остаточно. Тому що інакше вона просто не зможе собі місця знайти до приходу чоловіка ввечері додому з роботи.
– Христино, зачекай! – крикнула знову Олександра. – Я нічого не розумію, про кого ти говориш, який тато?
Дівчинка зупинилася, розвернулася і піднялася на один сходовий проліт, зупинилася між поверхами і з задоволеною посмішкою відповіла Олександрі.
– А що тут незрозумілого? Микола Михайлович – він же мій тато! Який кинув нас із мамою майже десять років тому!
– Ти нічого не плутаєш? Може, ти помилилася? У Миколи немає дітей, ми з ним одружені вже майже чотири роки! Я б точно знала, якби вони були!
– Так він вам про мене, напевно, просто не розповідав! Ось тому ви про мене й не знаєте! – відповіла Христина.
Олександра з кожною новою відповіддю дівчинки все більше і більше занурювалася в шоковий стан. Але вірити в почуте відмовлялася.
– Якщо я тебе попрошу піднятися і увійти у квартиру, я просто хотіла багато про що в тебе запитати… – почала плутано Олександра – Ти не проти?
– Ні, не проти! – знизала Христина плечима і прийняла запрошення Олександри.
Впустивши дівчинку у квартиру, Олександра не спускала з неї очей. Вона навіть почала вловлювати деякі подібності в зовнішності цієї невідомої їй дівчинки і свого чоловіка. Ось тільки вона не могла зрозуміти, чи реальні вони були, чи уява грала з нею злий жарт.
Колір очей, волосся, вираз обличчя і справді говорили про те, що дівчинка чимось схожа на Миколу. Та й за віком Микола був майже на шість років старший за Олександру, тож усе, що щойно сказала їй Христина, цілком мало місце бути.
Єдине, чого не хотілося Олександрі, так це вірити у все це. Їй простіше було повірити в існування тих речей, що вона описувала у своїх розповідях, ніж у те, що Христина і справді є дочкою Миколи.
Увійшовши до квартири, дівчинка абсолютно не соромилася господині. Вона поводилася так, немов перебувала у себе вдома. Брала речі, що стояли в передпокої, крутила їх у руках, розглядала. Потім самостійно пішла квартирою, навіть не запитавши на це дозволу.
Олександра попрямувала за нею слідом.
– А не погано батько влаштувався! – сказала Христина. – Це твоя квартира чи його? – вона відразу і без церемоній перейшла з Олександрою на “ти”.
– Послухай, Христино! Тобі не здається, що ти в чужому домі поводишся трохи нахабно?! І я не давала тобі дозволу переходити зі мною на “ти”!
– Чому це в чужому? Якщо я правильно розумію, то це квартира мого батька, тож я можу себе тут поводити так, як захочу!
Олександра не стала завчасно загострювати ситуацію. Вона просто попросила її поводитися більш стримано і не так нахабно. На що Христина хоч і не особливо охоче, але все ж погодилася.
– Проходь на кухню, я зараз заварю чай, і ти мені все розповіси!
– А чого тут розповідати, я і так уже все розповіла?! – відповіла їй дівчинка і пішла за господинею на кухню.
Олександра заварила ароматний чай, розлила його по чашках, дістала смаколики до чаю, сіла навпроти Христини і не знала, з чого почати свій допит.
Христина і тут не вирізнялася особливою сором’язливістю. Вона спокійно сиділа, пила чай, пригощалася печивом і цукерками та нахабно дивилася на свою мовчазну співрозмовницю.
– Ну запитуй… Запитуйте! – тут же схаменулася дівчинка. – Що ви хотіли від мене дізнатися? Про те, як батько нас із мамою покинув?
– Давай почнемо з цього! – відповіла їй Олександра. – Ось тільки одного я не можу зрозуміти: у його паспорті немає жодної згадки про те, що він був одружений, і тим більше про те, що в нього є діти!
– Так вони з мамою і не були одружені! Вони просто жили разом! А потім він раптово зник, кинувши і її, і мене!
– А як ти його відшукала через стільки років?
– Інтернет… – багатозначно відповіла Христина. – Він же свій канал веде, і квартиру цю він показував у своїх роликах! А решта – вся справа техніки! Класні оповідання, до речі, я на тебе… на вас підписана! Люблю на ніч що-небудь моторошне почитати! І заробляєте теж непогано, мабуть, зі свого блогу, раз такі хороми собі дозволили!
– Спасибі… – оторопіла Олександра. – Я дивлюся, ти багато про що поінформована! Знаєш, де ми живемо, чим займаємося! Розкажи-но мені, будь ласка, про мету свого візиту до нас! Навіщо ти прийшла?
В Олександри раптом зародився великий сумнів щодо історії цієї дівчинки. Поки незрозуміло, що саме, але щось явно тут було не так.
– Як навіщо? – здивувалася Христина. – Якщо ви думаєте, що я збираюся якось втручатися в нове життя батька, то на цю тему можете не турбуватися! Мені потрібні всього лише гроші! Усі ті гроші, яких він не виплачував матері за аліментами! І сума, я вам скажу, там накопичилася неабияка!
– Угу… – задумалася Олександра над словами дівчинки. – Давай так зробимо, Христино! Ти ж, наскільки я розумію, нікуди не поспішаєш?! Давай тоді дочекаємося твого батька, коли він приїде сьогодні з роботи, і вже всі разом усе це обговоримо!
– А можна вчинити набагато простіше! – відповіла дівчинка на пропозицію Олександри. – Я вам зараз просто назву суму, ви мені віддасте гроші, що батько мені винен, і більше ви мене ніколи не побачите! А інакше я скажу мамі, де ви живете, і вона тоді вам влаштує “райське життя” в цьому затишному гніздечку!
– Дзвони мамі! – усміхаючись, сказала Христині Олександра. – А я поки що зателефоную твоєму батькові!
Олександра встала з-за столу, вийшла в передпокій і зачинила вхідні двері на замок ключем. А ключі від квартири кинула в кишеню халата.
За реакцією Христини Олександра здогадалася, що дівчинка дуже сильно занервувала. Сходивши до спальні і взявши телефон із тумбочки біля ліжка, жінка набрала свого чоловіка і сказала йому, щоб він швидко їхав додому. Що трапилося щось страшне, що дуже сильно потребує його втручання.
Микола намагався з’ясувати, що саме сталося, але дружина вже відключила розмову.
Вийшовши зі спальні, жінка побачила, як донька її чоловіка намагається відчинити вхідні двері. Вона дуже нервово і метушливо смикала за ручку і намагалася відкрити внутрішній замок, який відкривався, а двері все одно не піддавалися.
Дивлячись на цю картину, у Олександри відразу ж склалася вся мозаїка в голові. І, не випускаючи телефону з рук, жінка набрала номер поліції. Це вона вже зробила в присутності Христини.
Дівчинка зрозуміла, що її план не вдався. Зрубати грошей по легкому сьогодні не вийде.
І щоб її випустили з квартири, Христина вирішила почати шантажувати Олександру.
– Ти ж розумієш, що, коли приїде поліція, я скажу, що ти мене сюди силоміць затягнула і чекала на свого чоловіка, щоб потім разом із ним познущатися наді мною! – почала дівчинка. – І твоїй блогерській кар’єрі прийде кінець! І щоб я такого не зробила, відчини двері!
– Не відчиню! – усміхаючись, відповідала їй Олександра. – План не вдався, так? Не такою дурепою я виявилася, як ти очікувала?! Вірно?!
– На чому я спалилася? – нервово поцікавилася Христина в Олександри.
– На моєму блозі! – відповіла вона.
– Не зрозуміла! На чому там можна було…
– А це вже й не важливо! Зараз приїде “твій батько”, а потім поліція вже знайде твою матір, і тоді ти влипла, люба моя махінаторко! І багатьох ти так розвела вже?
– Відповідати обов’язково? Ти все одно нічого не доведеш! І мені нічого не буде, а ось тобі за утримання мене силою у своїй квартирі кілька років точно дадуть! І грошей ти мені так і так відстебнеш пристойно!
– Ось на цьому ти і спалилася, як ти висловилася! А тепер придивися уважно у верхній правий від тебе кут, щоб тобі зручніше було, я навіть світло увімкну!
Христина обернулася на те місце, що вказала їй Олександра, і, на превеликий жаль, побачила в цьому кутку маленьку, прикріплену до стіни камеру.
– На кухні висить така сама, тож мені й доводити нічого не потрібно буде! І в кожній кімнаті, до речі, теж!
Дівчинка скорчила незадоволене обличчя. Вона зрозуміла, що всі її слова, які вона вже заготовила для поліції, розлетяться, як скло об камінь, коли Олександра пред’явить їм, як свій контраргумент цей запис.
І тут же у двері пролунав дзвінок. Христина, скориставшись ситуацією, щоб хоч якось насолити наостанок Олександрі, почала кричати і битися в істериці, що її нібито утримують тут силою.
Але, на її розчарування, це була не поліція. Це приїхав Микола, який після почутих криків у своїй квартирі швидко відчинив двері ключами.
Відкривши двері, він побачив незнайому дівчинку, яка стояла прямо перед ним, і за нею свою дружину.
– Миколо, не випускай її! – встигла крикнути дружина Олександра.
І Христина одразу ж ломанулася вперед, сподіваючись, що цей здоровенний чоловік відійде з її шляху або хоча б не зможе її утримати.
Але й тут її спіткало велике розчарування. Микола настільки швидко увійшов у квартиру, що дівчинка встигла зробити всього лише один крок, і вхідні двері зачинилися просто перед її носом.
– Це хто? – запитав Микола в дружини.
– Ти хіба не впізнаєш? – усміхнулася трохи нервово Олександра. – Це ж Христина, твоя донька, яку ти кинув десять років тому разом із її матір’ю!
У Миколи був такий самий шок від почутого, як і в Олександри, коли вона почула це вперше. Він дивився на незнайому дівчину і на дружину. І не міг зрозуміти, що тут відбувається.
Слідом за Миколою приспіла і поліція на виклик Олександри. Від чого Микола впав у ще більший подив.
Впустивши поліцейських у будинок, жінка все їм розповіла. І як докази до своїх слів пред’явила записи з відеокамер.
Христина, звісно, спробувала все виставити як викрадення, але їй цього так і не вдалося.
На запитання від поліцейських, чи буде Олександра писати на дівчинку заяву, жінка сказала, що не буде. Вона вирішила дати шанс у житті цій юній шахрайці. Вона не хотіла псувати дівчині життя з самого дитинства.
Олександра хотіла, щоб ця Христина, яку, як зрештою з’ясувалося, звали Настею, взялася за голову і більше не робила таких справ. Бо інакше наступний, на кого вона нарветься, може виявитися не таким добрим, як Олександра, і тоді вона вже отримає все, що заробила, по повній програмі.
Олександра і Микола ще довго згадували цей випадок, і сміялися, і міркували на його тему.
Олександра довго ще знущалася з чоловіка з виразу його обличчя, який він зробив у той момент, коли почув, що перед ним стоїть його донька, яку він кинув десять років тому.
Але Микола теж не залишався в боргу і чекав, коли до них у дім прийде “двадцятирічний син” Олександри із тими самими вимогами, що й його “донька”.
