– Донечко, мені потрібні гроші, я зовсім витратилася на свята, а треба ж ще за щось весь місяць прожити, – каже мені мама по телефону вранці 2 січня.

За інших обставин я б не вагаючись скинула мамі на картку гроші, але цього разу я була категоричною.

– Вибач, мамо, але я більше не допомагатиму тобі фінансово. В суботу ми з чоловіком поїдемо на закупку продуктів, і тобі теж щось купимо і завеземо, але на цьому все, – кажу.

Я допомагаю мамі, а вона утримує свого дорослого сина, мого молодшого брата. І це вже не влізає ні в які ворота. Тому я вирішила, що з мене досить.

Взагалі, з мамою у мене давно непрості стосунки. Я завжди відчувала, що батьки люблять більше, ніж мене.

Заміж я вийшла не в останню чергу тому, що хотіла піти від батьків. Весь час у нашій родині була якась напруга, особливо між мною і мамою. Мені здавалось, що я ніколи не була достатньо хорошою для неї. Вона завжди була на боці мого молодшого брата, і навіть коли я намагалася зробити щось добре, мені здавалось, що вона не оцінювала моїх зусиль. Мама віддавала свою любов лише йому, брату не треба було навіть нічого для цього робити.

Тому, коли я познайомилася з Тарасом, я зрозуміла, що це шанс втекти з дому і побудувати своє життя. Він був старший за мене, успішний, надійний і, що найголовніше, любив мене. Ми швидко знайшли спільну мову, і я була переконана, що тепер моє життя зміниться в кращу сторону.

Через пів року ми розписались, і Тарас купив квартиру, в якій ми стали жити разом. Мій чоловік добре заробляв, в плані фінансів у нас проблем не було.

Коли моя мама зрозуміла, що у мене все добре, вона стала просити у мене гроші. Спочатку по дрібницях, а потім я вже стала допомагати їй на постійній основі.

Тарас цього не знав – я не хотіла, щоб він дізнався, що я відправляю частину його грошей, не запитавши його дозволу. Я намагалася тримати свою допомогу батькам в секреті, думала, що це правильно.

Та одного разу Тарас таки зрозумів, що я кудись діваю гроші, бо він дав мені 10 тисяч, а мама якраз попросила їх у мене, і вийшло так, що чоловікові я мусіла сказати, що я позичила родичці.

Чоловік повірив, але відтоді я вже мусіла бути обережнішою, про що пояснила мамі, що не зможу їй допомагати в такій мірі, як допомагала раніше.

Ми домовилися, що я буду давати їй щомісяця 3-4 тисячі на найнеобхідніше. Мама засмутилася, але у неї не було іншого виходу, і вона погодилася.

А нещодавно я дізналася, що у брата з’явилася машина, не дорога, але все ж. Я відразу зрозуміла, що брат сам собі купити авто не міг, адже він ніде не працює, тому без мами тут не обійшлося.

Я не могла не помітити, як мама ставиться до мого брата. Він ніде не працює, живе на їхній шиї, але мама підтримує його в усіх його бажаннях. Коли я піднімала питання, чому він не шукає роботу, мама відразу вставала на його захист і говорила, що йому потрібна робота «по спеціальності», а не «на тимчасових» місцях, і що за копійки її синочок працювати не буде.

І тут до мене дійшло, що це не мама брату машину купила, а я купила. Адже я, ховаючись від свого чоловіка, кажучи йому неправду, ризикуючи своїми сімейними стосунками, допомагала батькам, а вони все віддавали брату.

Чому я, старша дитина, повинна все давати, віддавати останнє, коли брат може безкарно сидіти вдома і нічого не робити? Мама ставила його вище за мене, хоча я завжди робила все, щоб допомогти родині.

Після моєї відмови мама на мене дуже образилася, а коли я прямо запитала її про те, звідки у брата машина, вона мені прямо заявила, що це вони з батьком купили, зробили подарунок синові.

Мама вважає, що мені пощастило, і тепер я маю допомагати родині. Вона настільки твердо переконана в тому, що я їм щось винна, лише тому, що живу краще, що переконати її в протилежному просто неможливо.

Я не хочу псувати з родичами стосунки, але напевно доведеться, бо я не вважаю, що це правильно, коли батьки в однієї дитини забирають, щоб віддати іншій.

А яка ваша думка?