– Андрюша, ну зробімо тест… таємно… ну не наша це внучка! Я прямо відчуваю…

– Дітям дочки також зробимо? — похмуро дивився він на дружину — збанкрутуєш так!

– Доччиним навіщо?! Там хоч як наші! А тут невідомо! Звідки вона взялася? І це не так вже й дорого, в наш час.

– Хоч як наші кажеш… Відчепись від невістки. В життя їх лізти не смій! Нехай син сам розбирається!

– Та як же! Він же ненормальний, у рот їй заглядає… на руках носить… все життя буде оленем жити! Знаєш скільки чоловіків чужих дітей виховують? — не заспокоювалася дружина.

– Оленем кажеш? Може любить він, от і прийняв дівчисько! – Він дивився з-під насуплених брів – може, сам все знає.

– Знає, не знає! Яка різниця! Я хочу правду знати!

– Циц, сказав! – Він стукнув кулаком по столу – Не смій! Інакше біді бути!

Льошка безцільно блукав парком. Чекав поки відкриється з обіду пошта. Посилку прийшов отримати, а про обід не подумав.

День сонячний, мороз. Тиша навколо. Блакитні ялинки, закутані снігом, повертали в дитинство, немов у казці. Хлопець усміхнувся своїм думкам.

Краса! Як багато ми пропускаємо в нашому житті прекрасного! У метушні днів… дім, робота, друзі, справи… все поспішаємо кудись…

За поворот повернув, а там… дівчина на лавці, обличчя закрила руками, плаче.

– Чи тепло тобі, дівчино!? – усміхнувся він.

Дівчина підняла очі, навіть плакати перестала.
— Ви серйозно?

— Ну, а чому б і ні! – знизав плечима – Подивися навколо! Світ неймовірний! Чим тобі допомогти?

Вона знову заплакала, прикриваючи обличчя. Довго він у дівчинки випитував що трапилося. Придивлявся. Очі зелені, наче зелень навесні. Руде волосся. Смішна і мила.

Розповіла вона йому біду свою. Нічого незвичайного. Закохалася, жити разом почали, кредит на машину йому взяла, він втік, а вона в положенні… з роботи попросили ввічливо… родичів немає, але житло своє є, як жити далі не знає… хто її в положенні на роботу візьме ?!

Що поробиш? Раз зголосився допомогти, допомагай. Не зміг він її в біді залишити. Для початку з роботою допоміг. До себе прилаштував, бухгалтерію вести. Потім грошей на кредит підкинув, хоч вона і чинила опір.

Спостерігав він за нею збоку. Добра, необразлива, слова нікому поганого не скаже. Разом обідали, вранці на роботу зустрічав, увечері додому відвозив. Все більше загальних тем для розмов, все частіше очі їх зустрічалися.

Все частіше думав про те, що хоче з нею завжди поряд бути. Дитина? Чи зможе він полюбити чужого? Відповідальність, та й планів одружуватися найближчим часом не було, на ногах ще не твердо стоїть. А тут все і відразу.

– Ой! — Катюша вигукнула і притиснула руку до живота.
– Щось не так? Боляче? — захвилювався він.

– Ворушиться! Вперше! — її очі блищали.
– Можна? — рука сама собою потяглася до неї. Легкий поштовх, що дав йому сил на серйозний крок – Вийдеш за мене заміж?

***
– Мамо, тату, я приїхав! – він поцілував матір, яка вийшла назустріч, потиснув руку батьку – Що трапилося? Чому така терміновість?

– Проходь, синку! Проходь! Голодний? Чай?

– Мамо, я поспішаю, у нас з Катюшею плани на вечір були. Щось сталося у вас? – Він пройшов і сів на диван.

– Сталося, синку, сталося. Ось! – Задоволена мати простягла йому якісь документи.

– Це що? – Він розглядав пару листочків – Це що тест ДНК?

– Так! Дочка не твоя! Я як знала, як відчувала! Треба було одразу робити! — торохтіла мати.

– Мамо, почекай. Я, мабуть, сам винен, відразу треба було вам сказати – він подивився на батька.

– Твоє рішення синку. Для мене нічого не змінюється. Молодець! Різне в житті буває.

– Як знав, як?.. та навіщо це все тобі?.. – жінка схопилася за серце – Чому не сказав? Ти ж такий молодий! Для чого?

– Ось тому й не сказав. Не треба було, мамо, цього тобі робити!

– Хотіла сину очі відкрити! А він мене винною робить! Думала як краще, а він добровільно оленем ходить!

– Замовкни! — гукнув Андрій на дружину.
– Мамо, я піду…

* * * *
Андрій неквапливо збирав речі.
– Андрій, а ти куди це збираєшся? Ми що відпочивати їдемо? – Запитала дружина.

– Я їду… відпочити… від тебе… назавжди… втомився оленем усе життя ходити!

– Тобто? Не зрозуміла! Ти куди? Яким оленем?

– Тим самим, що все життя чужу дитину виховував!
– Андрюша, — вона схопилася за серце — ти ДНК зробив?

– Навіщо? Мені це не треба! Я з самого початку знав. Ти просто упустила, що я з багатодітної сім’ї та не на словах знаю як недоношені діти виглядають… у мене сестри всі недоношені, а брати ні. Природа так розпорядилася! – Усміхнувся і пішов до виходу.

– І що? Ось так просто підеш? – Вона не вірила в те, що відбувається.
– Ні, не просто. Піду голосно! З розлученням, з розподілом майна! Набридло оленем бути!

– Чому ти весь цей час мовчав?

– Кохав! Досі кохаю! Все чекав коли правду скажеш! — криво засміявся він і грюкнув дверима.

***
Буває брехня на благо, буває на порятунок, буває від нудьги, буває тому, що так простіше. А правда все одно розставить все і всіх по місцях! Будьте чесними! Бережіть один одного!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?