Хто б знав, що Тетяні життя таку свиню підкладе. Адже ще півроку тому все було прекрасно. Вийшла заміж за коханням, і з Олегом вони цілком добре жили. Квартира в них у центрі міста була, хороша така двушка. Тільки от ще дітей для повного щастя не вистачало. Але до цього дожити вони не встигли.
Почалися проблеми.
Олег раптово втратив роботу. Спочатку Тетяна підтримувала чоловіка, допомагала шукати нові варіанти. Але минали тижні, а Олег лише лежав на дивані й дивився телевізор. На всі спроби дружини розворушити його він огризався:
– Відчепись! Сама не бачиш, що роботи немає? Скрізь скорочення!
Тетяна намагалася якось із чоловіком поговорити. Але не може ж бути такого, що взагалі на роботу ніяк не влаштуєшся. Он скільки варіантів.
Але Олег нічого слухати не хотів. Не за фахом працювати відмовлявся, вважав себе вищим за це. Так і сидів сичем, грошей у дім не приносив.
А якось Тетяна повернулася з роботи і побачила, що Олег збирає речі…
– Ти куди? – здивовано запитала.
– До матері переїду, – огризнувся чоловік. – Набридло, що ти мене пиляєш постійно.
– Олеже, ти що…
– Усе, досить! – відрізав чоловік. – Дай спокійно пожити.
І він пішов, грюкнувши дверима. Тетяна залишилася одна в спорожнілій квартирі. Перший час вона дуже хвилювалася, намагалася дзвонити Олегу, але він скидав дзвінки. Потім вирішила дати йому час охолонути і прийти до тями.
Минали тижні. Тетяна поступово звикала до самотності. На роботі її підвищили, і тепер вона могла дозволити собі трохи більше, ніж раніше.
Купила новий диван – його давно вже треба було оновити. У старому вже мало не провалюєшся. Ще зробила невеликий ремонт у ванній. Заплатила сусідові. А то чоловік-то так і відмовлявся з’являтися.
Якось раз колега запросила її на день народження. Там Тетяна познайомилася з Андрієм – веселим і чарівним чоловіком. Вони розговорилися, обмінялися телефонами. Стали спілкуватися.
Андрій красиво залицявся, дарував квіти. Тетяна на його знаки уваги не відповідала. Дала одразу зрозуміти, що нічого в них бути не може. Вона ж усе-таки заміжня.
Але Андрій був наполегливим, і їй ця увага була приємна. Особливо після всіх цих скандалів з Олегом. Тетяна відчувала, що оживає, знову починає радіти життю.
Минуло три місяці. І тут раптово з’явився Олег.
Тетяна саме збиралася на роботу, коли в двері подзвонили. На порозі стояв чоловік – неголений, пом’ятий. Від нього злегка пахло.
– Ну привіт, люба, – хрипло сказав він. – Я повернувся.
Тетяна здивовано дивилася на нього:
– Олеже? Що з тобою? Ти як узагалі?
– Нормально, – буркнув він, проходячи у квартиру. – А ти, дивлюся, час не гаяла. Ремонт зробила? – почувся його голос із ванної.
– Так, трохи оновила, – відповіла Тетяна.
– Ясно, – Олег пройшовся кімнатами. – Так, отже, слухай. Я повертаюся. Досить, нагулявся. Давай, збирай свої шмотки і звільняй квартиру.
– Що?! – Тетяна не вірила вухам. – Ти про що взагалі?
– Про те, що це моя квартира. Я в’їжджаю назад, а ти давай, вали звідси.
Тетяна спочатку навіть сказати нічого не могла. Це що, чоловік з’являється після стількох днів і відразу ж її кидає? Ось так, без розмов?
– Олеже, ти з глузду з’їхав? – парирувала Тетяна. – Я нікуди не поїду! Це наша спільна квартира!
– Нічого не знаю. Я тут прописаний, отже, маю повне право тут жити один. А ти котись на всі чотири сторони.
– Та як ти можеш?! – обурилася Тетяна. – Ти кинув мене, пішов, а тепер з’явився і виганяєш? Та ні за що!
– Ну, значить, по-хорошому не хочеш, – примружився Олег. – Гаразд, сама напросилася.
Він дістав телефон і комусь подзвонив:
– Алло, Вікторе? Так, я. Слухай, тут така справа…
Тетяна в паніці схопила сумку і вибігла з квартири. Вона не знала, що робити. Дзвонити в поліцію? Звернутися до юриста? Чоловік явно налаштований рішуче. Не знаючи, як же їй краще вчинити, вона зателефонувала Андрію.
– Андрію, у мене біда! Чоловік повернувся, виганяє з квартири. Я не знаю, що робити!
– Так, спокійно, – відповів Андрій. – Де ти зараз?
– Біля будинку стою. Боюся повертатися, він там своїх дружків викликав.
– Нікуди не йди, я зараз приїду.
Через півгодини під’їхав Андрій із якимось чоловіком.
– Це Михайло, мій друг. Адвокат, – представив він супутника. – Ходімо, розберемося з твоїм благовірним.
Вони піднялися у квартиру. Олег уже встиг покликати друзів – двох здоровенних хлопців бандитського вигляду.
– О, а ось і група підтримки підтяглася, – усміхнувся він, побачивши Тетяну з супроводжуючими. – Значить, знайшла вже хахаля, поки мене не було? Надумала з’їжджати по-хорошому?
– Послухайте, Олеже, – втрутився Михайло. – Давайте для початку заспокоїмося і поговоримо як цивілізовані люди.
– А ти взагалі хто такий? – набичився Олег.
– Я адвокат. І хочу нагадати, що ця квартира є спільно нажитим майном. У Тетяни стільки ж прав на неї, скільки й у вас.
– Та плювати я хотів на ваші права! – закричав Олег. – Це моя хата, і крапка! А ти, Танько, даю тобі годину на збори. Не заберешся – викину силою!
– Тільки спробуй її зачепити, – тихо, але твердо сказав Андрій і зробив крок уперед.
Олег зміряв його поглядом:
– Ну-ну, герой вишукався. Вікторе, Миколо, поясніть цьому хлюпику, хто тут господар.
Дружки Олега рушили до Андрія. Тетяна в паніці заплющила очі. Зараз почнеться, і що потім? Виженуть її на вулицю?
І тут пролунав гучний стукіт у двері:
– Відчиніть, поліція!
Усі завмерли. Тетяна здивовано подивилася на Андрія – той лише загадково посміхнувся.
– Яка ще поліція? – прошипів Олег. – Хто викликав?
Стукіт повторився, уже голосніше:
– Негайно відчиніть!
Олег,лаючись, пішов відчиняти. На порозі стояли двоє поліцейських.
– Доброго дня, громадяни. Що тут відбувається?
– Та нічого не відбувається, – занервував Олег. – Так, сімейні розбірки.
– А чому такий галас? – поліцейський оглянув присутніх. – Хто всі ці люди?
– Розумієте, – втрутився Михайло, – у нас тут суперечка майнова. Чоловік свою дружину зі спільної квартири виселити хоче.
– Ось як? – поліцейський насупився. – Попрошу всіх пред’явити документи.
Почався переполох. Друзі Олега пробурмотіли щось невиразне і поспішили ретируватися. Сам Олег помітно зблід і поліз у кишеню за паспортом.
– Так-так, – вивчивши документи, простягнув поліцейський. – Отже, ви, громадянине Грицькевич, намагаєтеся вигнати законну дружину зі спільної квартири? Та ще й із погрозами?
Олег залепетав щось невиразне.
– Та я ж… Ну, поговорити хотів просто.
– Ну-ну. А ці двоє амбалів теж для розмови знадобилися? – усміхнувся поліцейський. – Пройдемо-но у відділення, складемо протокол. Заразом перевіримо, чи немає за вами інших порушень.
– Як у відділення?! – запанікував Олег.
– У тепленьке. Якщо не хочете проблем – настійно рекомендую не наближатися до дружини. Я вже не кажу про те, щоб її виселити. Це незаконно, зрозуміло вам?
Олега повели. Тетяна знесилено опустилася на диван:
– Господи, що це було? Звідки поліція?
Андрій присів поруч:
– Це я викликав, коли ти зателефонувала. Зрозумів, що без підтримки не обійтися.
– Дякую, – Тетяна посміхнулася. – Навіть не знаю, що б я без тебе робила…
– Ну, тепер усе буде добре, – усміхнувся Андрій. – А з квартирою ми розберемося, правда, Михайло?
Адвокат кивнув:
– Звичайно. Я підготую всі необхідні документи. Доб’ємося справедливого розподілу майна.
– Спасибі вам обом, – Тетяна з вдячністю подивилася на чоловіків. – Я навіть не вірю, що все так вдало вирішилося.
Найстрашніше було позаду.
Наступні кілька місяців видалися непростими. Коли Олег вийшов із відділення, намагався то погрожувати, то благав Тетяну повернутися. Але вона була непохитна – подала на розлучення і поділ майна.
Андрій увесь цей час був поруч. Підтримував, допомагав, просто вислуховував, коли потрібно було виговоритися. Тетяна дедалі більше розуміла, як він їй дорогий.
Але тримала почуття при собі – потрібно було спочатку розібратися з минулим життям.
Нарешті, розлучилися і майно поділили. Тетяна залишилася у квартирі. Олег забрав належні йому за частку гроші.
Тепер жінка була готова почати нове життя. Почала поступово відповідати на почуття Андрія. Через кілька місяців вони почали жити в неї у квартирі.
Через рік чоловік зробив Тетяні пропозицію. Ще через два роки в них з’явилася донька. Алісою назвали. Дівчинка була жвава і дуже допитлива. А зовсім недавно Тетяна дізналася, що в них знову буде дитина – цього разу чекали хлопчика.
Вона не могла й подумати, що життя ось так обернеться. Але, мабуть, усе що не робиться, то на краще.
