-Матвій, а де мій гаманець! – заволала Тетяна на весь дім так, що всі прокинулися.
Тринадцятирічний Матвій зітхнув і виліз із ліжка. Коли він вийшов із кімнати, вся родина вже була у зборі. Мама з Оленкою стояли у дверному отворі, в якому не було дверей. Щонеділі, з ранку, мати возила сестру на танці.
Тато вискочив зі спальні, смішний, у майці та в трусах. Такий самий сонний, як сам Матвій. І дід виглянув із кухні, з якоюсь мискою в руках.
Точніше, не з якоюсь, а з абсолютно точно важливою мискою. Дід Матвія та Олени, батько Тані, пекли найсмачніші оладки. І ось на крик дочки прибіг навіть він.
Не з’явився ще один член сім’ї, але ніхто цього не помітив, оскільки головні були у зборі.
– А я до чого? Я не брав! – сказав Матвій.
– Тань, ну справді, чого відразу він? – Запитав Андрій, чоловік Тані. – Може, за тумбочку впав?
– А то я сама без мозку і без очей, і за тумбочкою не подивилася! – обурилася Тетяна. – Матвію, якщо брав, скажи одразу! Ми й так запізнюємося.
Матвій розумів, чому мати котить бочку на нього. Кілька разів він і справді тягав у неї гроші. На всілякі забаганки.
А потім мати виявила пропажу грошей, і таке влаштувала Матвію, що раз і назавжди відбила бажання красти.
– Та не я це! – обурився Матвій. – Я ж слово дав!
– Тату, у тебе там щось горить. – Принюхалася Таня.
Дід махнув на них рукою і поспішив назад у кухню.
– Тату, ти гаманець мій у коридорі не бачив? – крикнула йому в спину Таня.
Дід повернувся вже без миски. Миску поставив на стіл, сковороду з плити зняв, щоб масло не смерділо, а всю квартиру.
– Танюша, на що ти натякаєш? – дід підняв сиві кудлаті брови. – Що це я вкрав твої гроші та проїзний?
– Ох ти, Господи! Та чому одразу, вкрав? Я спитала, чи не бачив ти його?
– Якби я бачив, що без нагляду гаманець валяється, я б тут же всіх сповістив! Гаманці просто так валятися не повинні.
– Ну, все. Ми з Оленкою запізнилися. Роздягайся, доню.
Таня пройшла в чоботях до кімнати та втомлено опустилася на стілець. Оленка мовчки роззулася і зняла куртку.
– Може вона сховала? – припустив Матвій. – Щоб на свої танці не їздити?
– Дурень! – Закричала сестра. – Мамо, обшукай його! Це точно він!
– Ну, все. Хана тобі! – кровожерно посміхнувся Матвій.
– Тихо! – гаркнула Таня. – Давайте послідовно. Я обшукала все. Гаманця немає. Ну і? Вчора ввечері він лежав. А сьогодні його немає. У нас що, полтергейст завівся?
– Тань, я давно тобі казав, щоб ти всі свої карти в телефон завела, в додатки. А ти все відмахувалася. Ще й готівку тягаєш! Чого ти її тягаєш?
– Я не довіряю банкам!
– Вся в татка свого, – пирхнув Андрій, і передражнив тестя. – Хліб за картками.
– Юначе, я б вас попросив! – крикнув із кухні дід.
– Мамо, ну якби гроші я потяг ну один папірець би витяг, і все. Навіщо мені весь гаманець брати? . Це якщо вже ти мені не віриш! – знизав плечима Матвій.
Йому страшенно хотілося назад у ліжко. Він взагалі сон дивився! У сні Матвій був не жалюгідним підлітком-трієчником із прищами, купою комплексів і проблем, а вікінгом, одягненим у шкури, з гострим списом. Зовсім як у серіалі.
– Купюра, – сказала мати.
– Що?
– Гроші не в папірцях, а в купюрах.
– Зрозуміло … можна я піду?
Таня махнула рукою. Нічого вона ні від кого не доб’ється. Ну що їй обшук влаштовувати? Де могла, вона вже подивилася… де ж цей клятий гаманець?
– Ну Давай відвезу вас! – Запропонував чоловік. – Якщо вже спати все одно не дали. І взагалі, давно говорю, вивчися на права і бери машину.
– Та не довіряю я цим вашим машинам! Оленко, одягайся! Тато відвезе! – голосно закричала Таня.
Матвій у своїй кімнаті зітхнув і сунув голову під подушку. Ну і як тут спати? Як тут сни дивитись?
Батько з мамою та Оленкою поїхали. У квартирі стало тихо. Чути були лише далекий брязкіт з кухні. А ще до Матвія долинув дивовижний запах дідусевих оладок. Хлопчик зітхнув, рішуче підвівся, одягнувся. Як зміг, заправив ліжко. Сходив умився. Прийшов у кухню.
– Зголоднів? – спитав дід.
– Та все одно не сплю. А пахне смачно. Діду, а каву можна?
– Можна. Поки мами немає. Але лише одну чашку!
– Думаєш, вона так і підозрює мене? Мама? – зітхнув Матвій.
Дід посміхнувся і потріпав онука по голові.
– Ні. Думаю, не підозрює. І я теж не підозрюю тебе.
– А де ж гаманець?
-Думаю, в пам’яті твоєї мами гаманець на тумбі залишився з якогось минулого разу. А зараз вона, мабуть, його загубила. На жаль.
Коли вони, задумливі, пили каву і їли пишні гарячі оладки з варенням і сметаною, на кухню прийшла вона. Шостий член сім’ї, дівчинка, Соня лабрадор. У неї було складне ім’я, так що звали її просто Соня. Собака була кмітлива. Швидко опанувала туалет на вулиці, не псувала речі, не гавкала без приводу.
Чудо, а не собака. Любили Соню усі без винятку. І домашні, і сусіди. І друзі на собачому майданчику. Пощастило.
Ця чудова собака з’явилася на кухню… з гаманцем Тетяни в зубах. Матвій ахнув:
– Діду! Адже вона мене підставила!
– Ні, – засміявся дід. – Вона прийшла купувати в нас оладки.
– Тобі смішно …
– Ну Смішно ж! І гаманець ціленький. Дай сюди, Соня!
Собака беззаперечно віддала гаманець дідові. Завиляла хвостом. Отримала свою оладку і пішла на місце. Чудо, а не собака!
Матвій подзвонив мамі та повідомив, де був гаманець. І що він, як не дивно, у повному порядку. Навіть дірок від зубів нема. І все, ясна річ, на місці.
– Так вона на ньому просто лежала, чи що, поки я там із вас душу витрушувала? – Запитала мама.
– Напевно! Забрала до себе і лежала на ньому. Ми з дідом сіли їсти, вона нам його й притягла. Дякувати Богу, дід свідок, бо як би я його тобі підкидав, цей гаманець. Ти б нізащо не повірила, що це не я взяв!
Таня кинулася запевняти Матвія, що, звичайно, повірила б. І що вона дуже-дуже його любить.
– Я теж тебе люблю, мамуся! – сказав повеселілий Матвій.
Ось і все гаразд знову. Жаль тільки, що сон додивитись не дали. Хороші сни приходять не так часто.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі!
