– Збирай свої речі і провалюй, – Наталя влетіла у ванну, де чоловік лагодив пральну машину.
– Куди? – сторопів він.
– Куди хочеш. Тільки подалі від мого будинку.
– Наталю, ти чого? – Федір від несподіванки впустив викрутку… – Якщо ти через пральну машину, то я її зараз полагоджу. Вона всього-то три дні не працює.
– До чого тут машина?! Хіба в ній справа. Терпіння мого більше немає жити з тобою. От що від тебе толку, скажи? Що ти зробив для сім’ї? Я хочу поруч справжнього чоловіка, розумієш, а не невдаху на кшталт тебе.
– Наталю.
– Я все вирішила. Йди. Прямо зараз!
– Наталю, можна я хоч на ніч затримаюся. Завтра обов’язково знайду що-небудь? Адже я тут прописаний, іншого житла в мене немає.
– Ось саме, тільки прописаний. А квартира належить нашій доньці. Чи ти будеш на доньчину житлоплощу претендувати?
– Не буду, – Федір піднявся з колін, склав у валізку інструменти і пішов збирати свої речі.
– Усе-таки я молодець, – подумала Наталя. Вона була задоволена своєю передбачливістю. Пільгову квартиру, виплативши іпотеку, оформила на доньку, будинок на сина. А Федора навіть не запитали. Точніше, Наталя сама за нього дала згоду, чоловік колись виписав їй, як юристу, доручення на представлення його інтересів скрізь-всюди. – Невдаха і є невдаха.
Наталя задоволено заплющила очі, привалившись до дверей, у які мить тому вийшов Федір.
– Невже я вільна, – Наталя зітхнула на повні груди, ніби щойно звільнилася від важкої ноші.
Вона завмерла від передчуття щастя з коханим чоловіком, який нарешті зможе з нею одружитися.
– Так, – тут же стурбовано подумала вона. – На розлучення терміново подати і папір скласти, що він не має майнових претензій до мене, а то раптом прийде до тями Федір і відкличе довіреність. Хоча навряд чи. Він так довіряє мені, так кохає, – жінка усміхнулася. – Але все ж краще підстрахуватися.
Вона поспішила в кабінет.
Коли Наталя виходила заміж за Федора, вона й уявити не могла, що захоче з ним розлучитися. Було стільки планів, стільки надій.
Так вийшло, що вони вступили до одного інституту. Одного разу випадково зіткнулися в коридорі. Незграбний молодий чоловік налетів на Наталю, так що вона впустила книжки.
Поки збирали, розговорилися. Виявилося, що приїхали вчитися з одного містечка. Слово за слово, почали спілкуватися.
Спокійний, розважливий і дуже симпатичний Федір справив на Наталю враження. Молодий чоловік виявився ще й розумним. Не раз виручав подругу, допомагаючи написати доповіді та реферати.
Федір і Наталя одружилися на четвертому курсі. Молодій родині навіть пішли назустріч, дали спільну кімнату в студентському гуртожитку.
Відтоді вони взагалі все робили разом.
Навіть диплом Наталі вони писали разом, хоч Федір й був з іншого факультету.
– Не можу ж я не допомогти дружині, – відповів він на її прохання.
Наталя захистилася на відмінно, отримавши червоний диплом, Федір закінчив інститут трохи скромніше.
Повні надій вони і працювати влаштувалися в одну лікарню. Молодій сім’ї і тут допомогли, виділивши кімнатку в прибудові, а потім санітарка баба Жанна виїжджала до доньки і подарувала молодим свій будиночок.
Будиночок був невеликий, старенький.
– Навіщо мені. У мене квартира поруч із донькою трикімнатна. А ви живіть, – і оформила дарчу.
Наталя тоді якраз була при надії.
Федор з ентузіазмом взявся за справу. Руки в нього росли звідки треба, що стало для молодої дружини приємним сюрпризом. Допомогти Федору приїхали брати. Батьки підкинули грошей. Коли з’явилася донечка, молоді жили в добротній перебудованій цегляній хаті під помаранчевою черепицею, навіть водопровід чоловік провів від колодязя.
Молодий батько тепер удень лікував, а вечорами підробляв. Кому що відремонтувати, збудувати. Усе для дружини й доньки зайва копійка.
Наталя сиділа в декреті. Але вирішила не байдикувати. Вивчилася ще на юриста.
А тут їм завідувачка запропонувала подати документи на виділення пільгової іпотеки.
І вони виграли серед багатьох претендентів. Двокімнатна квартира стала їхньою. Молодій сім’ї виділили субсидії, решту погашали частинами.
Живи та радуйся. Вони й раділи. Наталя вийшла з декрету, але довго не попрацювала. Тепер чекали на сина.
Федір зовсім звільнився з лікарні. Організував із друзями невелику будівельну фірму.
– Чого разовими підробітками пробиватися? – подумали вони.
Дружина допомогла з оформленням документів. Тоді Федір їй і дав довіреність. Йому зручно було, якщо що, Наталя представляла інтереси, вирішувала спірні питання.
А коли з’явився Петрик, Наталя вирішила скористатися довіреністю чоловіка, вирішивши, що час подумати про майбутнє дітей. Переоформила квартиру на маленьку доньку, благо за неї встигли розплатитися, будинок згодом на сина. Вони з Федером залишилися тільки прописаними на житлоплощі дітей.
Коли Федір дізнався, побурчав, звісно. Але заради дітей чоловік був готовий на все. Тому далі бурчання справа не пішла.
Наталя вийшла з декрету і продовжила працювати за фахом.
– Може, і мені вийти зі справи і повернутися до улюбленої роботи? – багато разів запитував дружину Федір. – Грошей тепер вистачить. Нехай хлопці самі справляються.
– Ні в якому разі, – відповідала Наталя. – Як дітям гуртки оплачувати, додаткові заняття. А потім в інститут вступати. Це які гроші будуть потрібні.
І Федір погоджувався. Наталя, крім медицини, тепер надавала і юридичні послуги. Її авторитет зростав, зарплата теж.
Вона все частіше дивилася на Федора і розуміла, що переросла чоловіка. Їй нудно з ним. Він то на роботі, то з дітьми – привезе зі школи, звозить на гуртки, потім уроки зробить. Та й зовні чоловік змінився. Ровесник, а сивина пробивається. Згорблений якийсь став, одягається немодно.
– Вийти в люди з ним соромно, – бурмотіла Наталя щоразу, коли її погляд падав на чоловіка.
Наталя, навпаки, за ці роки покращала.
З кожним днем їй дедалі неприємніше було терпіти товариство чоловіка, але вона трималася заради дітей.
Але одного разу зрозуміла, що більше не може. Це сталося, коли з’явився він.
Дмитра Олеговича призначили новим керівником філії юридичної фірми, де підробляла Наталя. Високий брюнет із легкою сивиною на скронях.
“- Акуратною, а не як у Федора, “- зазначила Наталя.
А цей пронизливий погляд сірих очей з-під пухнастих вій буквально змусив серце жінки мчати навскач.
У перший же день вона навела про чоловіка довідки.
Старший за неї на десять років. Одружений. Троє дорослих синів. Двоє живуть у столиці, один у їхньому місті, але окремо від батьків, – радісно зітхнула вона, дізнавшись про це. Дружина їй перепоною не видавалася.
– Що він може відчувати до дружини, крім звички? – думала вона.
Відтоді Наталя вбиралася особливо ретельно, бо її вбрання побачить він, пахла дорогим парфумом, бо він теж буде його вдихати, опинившись раптом поруч.
Усі помітили, що жінка особливо розквітла і гадали, що сталося. Тільки чоловік не гадав. Йому було байдуже, в чому його Наталя – в дорогій шубі чи робочій фуфайці – він любив її всяку.
“- Інший би хоч спробував мені відповідати, спробував справити на мене враження, а цей,” – з роздратуванням думала Наталя про чоловіка і все частіше називала його подумки невдахою.
А коли чоловік самовільно залишив усе ж таки будівельну фірму і повернувся лікувати людей, своє роздратування чоловіком Наталя більше й не намагалася приховувати.
Вдома з чоловіком вона перетворювалася на розлючену фурію. Чіплялася до чоловіка щомиті, він же залишався флегматично спокійним. Це Наталю виводило з себе ще більше.
Тільки на роботі вона була щаслива.
Наталя з таким завзяттям віддалася юридичній практиці, що навіть залишила свою основну спеціальність. Вона тепер дні й ночі проводила в юридичній фірмі, нерідко викликаючись допомогти начальнику, коли всі інші поспішали додому.
Її зусилля не пропали дарма. Дмитро Олегович дедалі частіше й частіше з цікавістю задивлявся на Наталю.
Тепер він охоче підвозив її додому. Кілька разів вони вечеряли разом.
Нарешті…
– Є, – радісно вигукнула Наталя, виходячи з кабінету шефа, поправляючи спідницю і застібаючи ґудзики на блузці.
Коли вона того дня повернулася додому, очі її особливо сяяли, але Федір і тепер нічого не помітив.
Він розповідав їй, спокійно наминаючи приготований дружиною суп, що замінив розетку в лазні, вона іскрила, ще поправив паркан.
Зустрічі з шефом наодинці, спільні відрядження ставали дедалі частішими.
Тільки далі справа не рухалася.
“- Це все тому, що в мене чоловік, діти маленькі, – думала Наталя. – Дмитро не наважується перейти до рішучих дій.
І ось сьогодні Наталя, нарешті, вигнала чоловіка.
– Я більше не можу жити не з коханим, – бурмотіла вона, складаючи папери. – Я маю право на щастя поруч зі справжнім чоловіком, красивим, успішним, сильним, а не з Федькою, який мені в рот заглядає.
“- Запитайте в Наталки?.”
“- Як Наталака скаже, так і буде,” – передражнила вона чоловіка.
Розібравшись із бюрократичними питаннями, Наталя вперше за довгий час лягла спати щасливою, передчуваючи швидке щастя з Дмитром Олеговичем.
Вранці на роботі вона буквально сяяла.
– Наталіє Ігорівно, ви засліплюєте мене своєю красою, – жартівливо сказав їй Дмитро Олегович, а вона засяяла, як школярка.
Наталю і Федора розлучили. На новину про те, що після розлучення він, виявляється, все майно добровільно залишив дружині та дітям, Федір ніяк не відреагував. Боротися і щось доводити не став.
Звільнився і поїхав у своє рідне місто.
– Наталонько, ти мені подобаєшся. Але не можу ж я залишити дружину. Їй потрібна моя допомога і захист, – відповів Дмитро Олегович, коли Наталя через деякий час буквально приперла чоловіка до стінки, сказавши:
– Я тепер вільна. Дочка теж повнолітня, скоро ось заміж вийде, тільки син ще підліток. Давай і ти вирішуй питання з дружиною. Досить нам ховатися.
Наталя сторопіла від слів Дмитра. Чого-чого, а такої відповіді вона не очікувала. Вона з ним п’ять років разом, а він раптом про дружину згадав.
– А може й не забував? – задумалася Наталя. – Значить, треба, щоб забув, – вирішила вона.
А який аргумент для чоловіка найсильніший – Наталя навіть усміхнулася своїй здогадці.
Здається, настав час зайти з козирею.
– Дмитро, у нас буде дитина, – сказала вона через місяць, приводячи себе до ладу після чергового незабутнього вечора з коханим.
– Яка дитина ?- побілішав чоловік.
– Наша з тобою. Ти ж розумієш, що вона має рости в сім’ї, – посміхаючись, продовжила вона.
– Наталю, якщо ти знову про моє розлучення, то я сказав тобі – я не піду від дружини.
Чоловік швидко зібрався і пішов.
Наступного дня на роботі Дмитро Олегович був із Наталею підкреслено холодний і ввічливий. А ще через тиждень перевівся в іншу філію так само начальником.
Наталя від досади кусала губи. Вона не очікувала, що чоловік не захоче з нею одружитися.
“- Я ж усе для нього зробила, а він, – злилася вона. – Почекай. Нікуди ти, не дінешся.”
– Хто ви? – перепитала миловидна, витончено одягнена жінка років сорока п’яти.
– Я кохана жінка вашого чоловіка, – гордо повторила Наталя. – У нас буде дитина. Ось довідки від лікаря, знімки узі.
– А від мене ви чого хочете?
– Невже у вас немає гордості, і ви залишитеся з чоловіком, у якого буде дитина від іншої жінки? Ви дозволите чоловікові так із собою вчинити?
– Наталю, вибачте, не пам’ятаю вашого по батькові.
– Ігорівна.
– Шановна Наталія Ігорівна. По-перше, мій чоловік мені нічого про це не говорив. А по-друге, – жінка на мить замислилася, ніби добирала слова. – Ну і що? Якщо дитина Дмитра, і ви це доведете, платитиме аліменти. Чому я через те, що ви при надії,я маю розлучатися з коханим чоловіком. Це вам слід було подумати, перш ніж наважуватися на дитину від одруженого.
– Ми кохаємо одне одного.
– І що ж ваш коханий не з вами, а зі мною?
– Мамо, яка дитина? -закричала Аліна. – Ти що, хочеш її сюди притягти? – донька обвела рукою квартиру. – Ну вже ні. Сама тут живи, раз прописана. Я не ти, тебе не прожену так, як ти вигнала батька, але ніяких твоїх дітей мені тут не треба. Якщо ти пам’ятаєш, квартира моя. Я нікого сюди не пропишу. Взагалі я через місяць заміж виходжу. Навіщо нам із чоловіком чужі діти?
– Наталю, я попереджав. Треба було вирішити питання, поки не пізно. Якщо тест підтвердить, що дитина моя, аліменти платитиму. З офіційного доходу, – уточнив Дмитро Олегович. – Ні копійкою більше. І залиш нас з дружиною, нарешті, в спокої. Те, що ми з тобою мило проводили час, не скасовує, що я кохаю дружину.
Наталя напружила всі свої юридичні зв’язки.
Вийшовши від чергового колеги, вона присіла на лавочку в парку. Ані зв’язки, ані ділова хватка, які допомагали їй завжди, тут не допомогли.
– Наталко? – Федір вийшов на поріг старенького будинку, який йому у спадок залишила бабуся, і з подивом побачив колишню дружину.
Чоловік тільки почав приводити будинок до ладу, тому він тієї ж секунди рішуче підхопив колишню дружину під руку.
“- Не вистачало ще щоб вона оступилася на хиткому ґанку в її-то становищі.”
Федір одразу помітив живіт.
– Скільки? – запитав він, показуючи на живіт.
– Вісім, – тихо відповіла жінка і раптом розплакалася. – Він кинув мене, Федю. Алінці я теж непотрібна. Сказала, щоб ішла подалі зі своєю дитиною, а в неї весілля і молодий чоловік.
– Проходь, проходь. Замерзла, втомилася? Сідай сюди, до печі.
Федір посадив Наталю поруч із піччю і дбайливо закутав у плед.
– Пробач мені, я така дурна була. Ти у мене найулюбленіший і єдиний, – прошепотіла Наталя засинаючи. Далися взнаки тривоги минулих днів. – Що б я без тебе робила.
– Усе добре, кохана. Я тебе не кину, – пробурмотів він, цілуючи Наталю в лоб, – І малюка виховаю, як рідного. Чого в житті не буває?! Головне, що ми знову разом.
