– Тетяно, а що відбувається? – Ольга Степанівна розгублено оглядалася у порожній вітальні. – Де стіл, де все?
– Вибачте? – Тетяна відірвалася від ноутбука, за яким захоплено працювала, коли свекруха увійшла в будинок. – Ольго Степанівна, я вас не розумію! Ви про що?
Ольга Степанівна невдоволено дивилася на невістку.
– Чому досі нічого не готове? – Здивування жінки поступово почало зміняться невдоволенням. – Хіба я не попередила тебе заздалегідь?
– Але я теж одразу сказала вам, що маю інші плани! – Заперечила Тетяна. – Але ви ж нікого не чуєте, крім себе!
– Таня, за дві години сюди повинні прийти люди! – Ольга Степанівна вже навіть не намагалася стримуватися, – У яке становище ти мене ставиш, мерзото?
– Не смійте мене ображати! – Тетяна піднялася з-за столу, і стала навпроти Ольги Степанівни. – І взагалі, чому ви знову з’явилися без запрошення?
– Яке ще запрошення, ти збожеволіла? – Жінка була сповнена обурення. – Це будинок мого сина! Ми з Іллею все узгодили!
– Цей будинок наполовину належить і мені, якщо ви забули! – Тетяна явно не збиралася поступатися, – тому я теж приймаю тут рішення. Треба було погодити зі мною, і тільки потім розпочинати захід!
Суперечку двох жінок перервав Ілля, який повернувся з роботи, й зупинився на порозі.
– Що тут знову трапилося?
Ольга Степанівна кинулася до сина, як до рятівника.
– Іллюша, нарешті! – від колишньої фурії, якою Ольга Степанівна була ще кілька хвилин тому, не лишилося й сліду.
Тепер це була нещасна ображена жінка, готова розплакатися будь-якої миті.
– Мамо, що трапилося?
– Ілля, твоя дружина підставила мене перед родичами! – Ольга Степанівна, нарешті, дала волю сльозам. – Я не уявляю, що тепер робити!
Ілля перевів запитливий погляд на дружину. Тетяна схрестила руки на грудях, і з викликом спостерігала за тим, що відбувається.
– Таня …
– Що Таня? – Молода жінка намагалася говорити спокійно, але їй це насилу вдавалося. – Здається, я тобі сказала, що в мене багато роботи! Потрібно складати проєкт!
Ілля жестом дав зрозуміти дружині, що суперечку вони продовжать пізніше. Ольга Степанівна продовжувала плакати.
– Господи, яка ганьба…
– Мамо, обдзвони всіх своїх гостей і попередь, що свято переноситься на завтра, – сказав Ілля. – А я домовлюсь у сусідньому ресторані. У мене там знайомий адміністратор. За добу вони організують тобі бенкет.
– Дякую, синку, – Ольга Степанівна обійняла Іллю і, кинувши злісний погляд на невістку, попрямувала до виходу. Ілля пішов разом із нею, щоб провести.
Тетяна знову сіла за ноутбук, щоб спробувати відновити роботу, але її думки були в іншому місці. Вона розуміла, що коли повернеться Ілля, чергового розбирання їм не уникнути. І не помилилась.
– Таню, невже тобі так складно піти мамі назустріч? – Ілля намагався говорити м’яко, але в його голосі чувся явний докір.
– Вкотре, Ілля? Чому я щоразу повинна ламати свої плани на догоду їй?
Тетяна холодно дивилася на чоловіка, і не могла збагнути, чому він не розуміє таких простих речей.
– Не так часто мама щось просить, – голос Іллі звучав невпевнено, але він не був готовий здавати позиції.
– Як мінімум, раз на місяць, кожне свято, і свій день народження, – нагадала Тетяна. – І якби не мій опір, ця свистопляска в нас була б щовихідних.
– У мами така натура, – сказав Ілля. – Вона дуже любить приймати гостей.
– На здоров’я, тільки хай це робить на своїй території! – Відрізала Тетяна. – Чому мої батьки не ломляться сюди, щоб задовольнити свої хотілки, а спокійно чекають, коли ми їх самі запросимо?
Ілля в глибині душі розумів, що Тетяна, можливо, має рацію. Однак він належав до тієї категорії чоловіків, що були впевнені, що саме його батьки мають більшу цінність, ніж теща з тестем.
Тетяна наче прочитала його думки.
– Ти можеш думати, як тобі подобається, але половина будинку належить мені, – нагадала Тетяна, – причому не тільки тому, що я твоя дружина. Я працювала на нього з тобою на рівних!
Іллі не було чого заперечити. Власне, Ольга Степанівна надмірно активізувалася у житті подружжя саме після появи у них злощасного будинку.
Будували вони його майже десять років, поневіряючись найдешевшими орендованим квартирами, й заощаджуючи кожну копійку.
Обидва справді працювали цілодобово, щоб здійснити свою мрію. Про дітей поки навіть не думали, старанно готуючи сприятливий ґрунт.
Ні Тетяні, ні Іллі не хотілося, щоб їхні спадкоємці провели своє дитинство за тих самих умов, що вони самі. Вони любили своїх батьків, і знали, що їх теж люблять. Просто Тетяна з Іллею були з іншого покоління, та хотіли жити інакше.
Річ у тім, що подружжя виросло в однокімнатних квартирах, які ділили з батьками. Ні Тетяна, ні Ілля не мали навіть власного куточка в тісній квартирі.
Тому їхній союз базувався не лише на взаємних почуттях і схожому минулому, а й на спільному погляді на майбутнє. Причому, великий будинок став не мрією подружжя, а метою, яку вони досягали разом.
Три роки тому відбулося довгоочікуване новосілля, на яке, окрім друзів, були запрошені й батьки з обох боків. Тоді ще живий був батько Іллі, Павло Вікторович.
Чоловік, окрім привітань на адресу новоспечених домовласників, журився, що свого часу не зміг своїй родині забезпечити подібні житлові умови.
– Та гаразд, тату, часи були іншими, – заспокоював його Ілля.
Це була перша й остання урочистість у будинку Іллі та Тетяни, на якій був присутній Павло Вікторович. Чоловік уже був тяжко хворий і невдовзі його не стало.
І хоча це було очікувано, Ілля та Ольга Степанова важко переживали його відхід. Щоб не залишати матір на самоті, Ілля навіть на якийсь час забрав її в будинок.
Тетяна тоді не заперечувала. Вони розраховували, що жінка поживе у них до сорока днів, або трохи більше, якщо буде така потреба.
Щоправда, невтішна вдова досить обжилася в будинку подружжя, і затрималася на пів року. Тетяна неодноразово натякала чоловікові, щоб він поговорив з матір’ю, що час уже й честь знати.
Але Ілля не наважувався, а коли про це зі свекрухою заговорила сама Тетяна, то Ольга Степанівна використала будь-які аргументи, щоб залишитися.
Спочатку вона тиснула на жалість, потім намагалася переконати невістку, що її присутність у будинку лише на користь піде їхній родині.
– Ви обоє працюєте, а я можу повністю взяти на себе домашні справи, – говорила Ольга Степанівна. – Я вам не заважатиму.
– Ні, Ольго Степанівно, я хочу бути єдиною господинею в будинку, – наполягала Тетяна.
У результаті свекруху таки вдалося виселити з великим скандалом. Тетяна та Ілля тоді серйозно посварилися. Схоже, чоловік і сам не розумів, чому його мати не може жити з ними.
– Ілля, а давай, я тоді й своїх батьків тут поселю, – сказала Тетяна, – А що? Житимемо табором!
– Таню, до чого тут твої батьки? – Невпевнено намагався сперечатися Ілля, – Це ж інше …
– Справді? – Тетяна обурювалася. – Чим мої батьки гірші?
Тоді тему вдалося зам’яти. Ольга Степанівна дуже образилася, і довгий час вони не спілкувалися. Потім свекруха з’явилася знову з проханням відсвяткувати у подружжя свій день народження.
– Ви ж розумієте, що у своїй клітці я не зможу нормально прийняти гостей, – пояснила своє прохання свекруха.
Порадившись, Тетяна та Ілля погодилися піти назустріч Ользі Степанівні, та навіть взяли активну участь в організації свята. Все пройшло на найвищому рівні.
А потім була спільна зустріч Нового року. Тоді Тетяна також зрозуміла ситуацію. Звичайно, не річ, щоб у таку ніч жінка була одна. Потім Ольга Степанівна вирішила організувати шашлики на великоднє свято.
– Тоді я і своїх батьків покличу, – сказала Тетяна.
– Навіщо? – Здивувалася Ольга Степанівна. – Приїдуть мої родичі, яких твої батьки зовсім не знають. Їм буде тут не затишно.
Тетяна та Ілля знову посварилися. Тетяна демонстративно пішла у свою кімнату, демонструючи повну байдужість до заходу, проте він все ж таки відбувся. Причому, всі витрати на продукти та напої, довелося взяти на себе Іллі.
– Я вважаю, що це має стати щотижневою традицією! – заявила тоді Ольга Степанівна, але Тетяна стала дибки.
– Ні, – рішуче заявила вона. – Я ваших гостей на поріг більше не пущу! А ломитимуться – викличу поліцію!
– Ілля, поговори зі своєю дружиною, – холодно кинула тоді у бік сина Ольга Степанівна і пішла.
– Ілля, заспокой свою матір, – з іншого боку твердила Тетяна. – Я не хочу сваритися. Але, якщо вона й надалі нахабнітиме, то я за себе не відповідаю!
Крім побутової незручності та справи принципу, «банкети» Ольги Степанівни обходилися Іллі, як то кажуть, у копієчку. І він почав звертатися до дружини по гроші.
Нерідко Тетяні доводилося брати сімейні витрати на себе. Звісно ж, платити за своїх гостей Ольга Степанівна не збиралася.
Зважаючи на все, розмови матері та сина так і не відбулося, бо через тиждень Ольга Степанівна зателефонувала Тетяні.
– У суботу я запросила своїх родичів, щоб відзначити моє професійне свято, – заявила вона, – Підготуй стіл до сьомої години вечора.
Тетяна придушила у собі пориви одразу висловити свекрусі все, що про неї думає. Натомість вирішила просто забити. Між подружжям знову відбулася серйозна розмова.
– Ілля, з цього дня ти віддаватимеш мені певний відсоток зі своєї зарплати, який піде до нашого спільного бюджету на утримання будинку, продукти, та оплату комуналки, – сказала Тетяна.
– Рештою грошей можеш і далі годувати свою матір і своїх родичів. Я тобі більше не дам жодної копійки. Тому можеш забути про обіди на роботі, нову гуму для автомобіля, та й взагалі!
– Інакше я подаю на розлучення, та поділ майна! Нехай я знову залишуся без своєї мрії, у звичайній квартирі, зате вона повністю належатиме мені! Повір, я не жартую!
Тільки після тієї розмови Ілля нарешті зважився на серйозну розмову з матір’ю. Тетяна не знала її змісту, могла лише здогадуватися, оскільки Ілля повернувся додому в дуже поганому настрої.
Поступово відносини між подружжям налагодилися. З того дня Ольга Степанівна з’являлася в будинку подружжя лише в тих випадках, коли вони самі організовували свято, та запрошували батьків з обох боків.
Виявляється, мову про розлучення, та поділ майна, потрібно було порушити відразу, після нахабства свекрухи, а не псувати собі нерви.
Що додало розуму чоловіку, достеменно невідомо – розлучення, чи, все-таки, поділ майна. Головне, що ефект стовідсотковий…
