– Ти до кого, синку? – бабуся, яка сидить біля під’їзду старого будинку, немов консьєржка, детально вивчила хлопця з великим букетом.
– До Ніки, знаєте в якій квартирі живе?
– Вероніка?! – погляд бабусі змінився. Від інтересу до осуду. – Ти їй передай, що весь під’їзд скаржиться! Жити неможливо.
Віктор зі здивуванням глянув на бабусю і зрозумів, що в тієї стареча деменція.
– Звісно, передам, дякую. – Пробурмотів він і, не слухаючи бабцю, пішов шукати квартиру коханої. – Ну й бабця… Недарма в інтернеті повно картинок про бабусь на лавках. Штампи розставляють тільки так…
Вероніка і Віктор познайомилися в інтернеті. Вони активно листувалися і, нарешті, вирішили зустрітися.
Щойно Віктор побачив Ніку наживо, він одразу зрозумів, що в них може щось скластися. Дівчина була дуже красивою та яскравою. Такі завжди привертають до себе увагу.
Поспілкувавшись із Веронікою в кав’ярні, молодий чоловік ні краплі в ній не розчарувався. Вона була такою ж милою, як і під час їхнього двомісячного листування.
Судячи з того, що Ніка теж не зводила очей із хлопця і сміялася над усіма його жартами, Віктор дійшов висновку, що і він їй сподобався. Після короткого побачення молоді люди вирішили продовжити спілкування. Вони домовилися зустрітися знову.
Вітя остаточно переконався, що Вероніка ідеально йому підходить. Висока, струнка і красива дівчина викликала в хлопця бурю емоцій. Вона здавалася йому настільки ідеальною, що Віктор навіть не вірив своєму щастю. Через місяць романтичних зустрічей і прогулянок молодий чоловік запросив дівчину у свою квартиру.
– Як давно ти живеш один? – запитала Ніка, прямуючи з хлопцем до його будинку.
– Уже четвертий рік. Ця квартира дісталася мені від бабусі. Коли вона пішла з життя, батьки допомогли мені з ремонтом, і я відразу ж туди переїхав. А ти? Ти ж теж живеш сама?
– Так, але квартиру купив мені тато. Вони з мамою вже давно в розлученні. Батько не особливо брав участь у моєму вихованні, і щоб компенсувати це, вирішив подарувати мені нерухомість. Зараз мама живе в іншому місті, і я сама по собі.
– Теж непогано, – посміхнувшись, відповів Віктор. – Зараз квартири коштують немислимих грошей. Приємно, коли батьки піклуються про майбутнє дітей.
– Згодна, – Ніка посміхнулася у відповідь і грайливо глянула на супутника. Дівчина всім своїм виглядом показувала, що Вітя їй подобався.
Після спільно проведеної ночі молоді люди вирішили, що хочуть бути парою. Зустрічаючись вечорами і вихідними, закохані ходили в кіно і в кафе. З кожним днем Ніка все більше і більше подобалася Віктору. Він став розуміти, що відчуває до неї не просто фізичний потяг, а й закоханість.
Вероніка не була такою меркантильною, як попередні дівчата хлопця. Вона не вимагала від нього дорогих подарунків і розкішних ресторанів, тому пара вважала за краще гуляти і насолоджуватися товариством один одного.
Дуже часто після романтичних прогулянок Вероніка залишалася ночувати у Віктора. Квартира хлопця була в центрі міста, і їм було зручніше піти додому, а не чекати громадський транспорт на зупинці.
– А коли ти мене до себе покличеш? – примружившись, запитав одного разу Віктор. Він досі жодного разу не був удома у Ніки. Її квартира була на іншому кінці міста, і доїжджати туди було проблематично.
– Та хоч завтра! – розсміялася Вероніка. – Якщо, звісно, ти дочекаєшся громадського транспорту. Батько купив цю квартиру і зовсім не подумав, як я добиратимуся туди з центру. Автобуси в цей район ходять вкрай рідко, а таксисти завжди заламують ціни. Але нічого! Ось закінчу інститут, влаштуюся на роботу і продам цю квартиру.
– Продаси? – здивувався хлопець.
– Звичайно! Хочу сама вибрати собі нерухомість. Додам свої гроші і куплю квартиру в новому районі.
– Чудовий план, – схвально кивнув Віктор. Йому подобалися розсудливі думки Ніки.
Змінивши тему, молоді люди забули про квартиру і про те, що Віктор напрошувався в гості до Ніки. Але через кілька днів хлопець згадав про цю розмову і вирішив влаштувати сюрприз дівчині. Він купив величезний букет червоних троянд, а потім викликав таксі і поїхав у віддалений район, де знаходилася квартира коханої.
Цілу годину знадобилося Віктору, щоб знайти будинок Вероніки. Таксист висадив пасажира в іншому місці, і чоловік довго намагався зорієнтуватися в незнайомому місці. Нарешті, він знайшов дев’ятиповерховий будинок коханої.
На лавочці сиділа підозріла старенька, яка, мабуть, була не в собі. Вирішивши, що спілкуватися з нею і гаяти час немає сенсу, Вітя увійшов у під’їзд.
Піднявшись сходами на останній поверх через непрацюючий ліфт, Віктор перевів дух і постукав.
– Хто там? – почувся знайомий голос.
– Це я, – не своїм голосом відповів Вітя. Він хотів здивувати подругу і прикрив вічко долонею.
За півхвилини він почув скрегіт затвора, що відмикається, а ще через секунду побачив здивоване обличчя Вероніки:
– Вітю?! – не до кінця відчинивши двері, дівчина ахнула. – Що ти тут робиш?
– Приїхав до тебе в гості, – самовдоволено відповів він. – Ти ж сама сказала, що я можу заявитися в будь-який час. Можна увійти? Чи ти так і будеш тримати мене в під’їзді?
– Звісно, проходь, – Вероніка відчинила двері і впустила Вітю до квартири. Але щойно хлопець опинився всередині, одразу відчув неприємний запах. А через кілька секунд чоловік і зовсім остовпів від побаченого.
Весь передпокій дівчини був завалений сміттям. На підлозі валялися речі, взуття, одноразові прилади, посуд, м’які іграшки, обгортки та інший мотлох, якому було місце на сміттєзвалищі, але ніяк не у квартирі Ніки.
– Проходь-проходь, – не звернувши жодної уваги на сум’яття хлопця, дівчина поманила його за собою і зникла на кухні. Щоб повторити той самий шлях, Віктору довелося перестрибувати через сміття. Чоловік погребував ходити в шкарпетках у такому брудному місці і не став знімати вуличне взуття.
– Зараз я чайник поставлю, – з-за рогу почувся спокійний і навіть злегка радісний голос Ніки.
Віктор дістався до кухні і прийшов у ще більший жах. Весь гарнітур, мікрохвильова піч, холодильник і плита були в жиру і в якійсь кіптяві. Брудний посуд, який місяцями не мили, лежав горою на столах і в раковині.
Зовсім випадково погляд Віктора впав на вікно. Там висіла клейка стрічка з величезною кількістю комарів і мошок.
– У тебе тут хтось живе?
– Я живу. А що?
– Ну… Якось багато речей, – намагаючись знайти слова, відповів Віктор.
– Ой, так… У мене не дуже чисто. Я так рідко буваю вдома, що в мене немає на це часу, – Ніка вирішила прояснити ситуацію. Але легше від цього Віктору не стало.
Навпаки, він жахнувся ще більше. Його кохана і така гарна дівчина стояла біля засмальцьованої плити і намагалася налити чай у брудні чашки. Ця картина викликала дисонанс у голові хлопця. Він не хотів вірити в те, що відбувається, і відчайдушно намагався виправдати Ніку.
– Ти знайди місце, куди можна присісти, – господиня кивнула в бік столу, який теж був завалений сміттям.
– Ем… Може, не треба? Я не дуже голодний, – видавив Віктор. Він не хотів ображати Вероніку, але й вдавати, що нічого не відбувається, хлопець теж не наважувався.
– Як це не треба? – дівчина посміхнулася, а потім підійшла до стільця і, взявши його за спинку, скинула всі речі на підлогу. – Ось, сідай. Зараз я знайду якесь печиво, і ми з тобою чай поп’ємо.
Шокований Віктор слухняно присів на брудний стілець і став мовчки спостерігати за коханою. Та метушливо перебиралася кухнею і намагалася знайти що-небудь їстівне.
– О, а ось і солодощі! – раптово вигукнула Ніка і вийняла пом’яту коробку з шухляди. Але щойно вона поставила коробку, з відкритої пачки вибіг тарган.
– Ой! – Віктор абсолютно не очікував такого повороту. Він схопився з місця і позадкував до виходу. Чоловік завжди відчував неприязнь до комах.
– Та ти не бійся, – розсміялася дівчина і виклала печиво на тарілку. – Вони ж не кусаються.
– Ніко, але ж це таргани?! Вони були в коробці з печивом!
– Печиво в індивідуальній упаковці. Вони його навіть не торкалися, – з дивовижним спокоєм відповіла Вероніка. – Ці таргани мене вже дістали! Чим тільки я їх не труїла, а вони все лізуть і лізуть.
– А ти не пробувала прибирати вдома? – не витримав Віктор. – Це ж жах, Ніко!
– У якому сенсі? – очі дівчини висловлювали щире здивування. Вона не розуміла, чим був незадоволений її хлопець.
– Ти серйозно не помічаєш усього цього сміття?
– Звичайно, помічаю. Я ж не сліпа, – ображено видала Вероніка. – Кажу ж, у мене немає часу на прибирання. Та й що тут такого? Живу я одна, а в гості до мене рідко хто приходить.
– Не дивно, – пробурчав Віктор. – Тобто ти вважаєш, що це все нормально? Бруд, сміття, таргани? У тебе ж так скоро миші заведуться!
– Не заведуться. На такій висоті гризунів не буває. А от із комахами справді щось треба робити…
– Щось робити? – передражнив Вітя. – Тут треба прибиратися, Ніко! Вигрібати все сміття! Тут навіть наступити нікуди. Невже тебе влаштовує це звалище в будинку?
– Слухай, я вже не маленька, щоб мене вичитувати! – відрізала дівчина. – Чистота в будинку – це не головне в житті. Хіба через це ти мене розлюбиш?
Запитання подруги застало хлопця зненацька. Зараз Віктор справді не розумів, що він відчуває до дівчини. Ще десять хвилин тому Вероніка була для нього ідеальною, але тепер хлопець бачив, що це далеко від правди.
– Я краще піду, – сухо відповів Віктор. Він поклав букет троянд на гору сміття і, маневруючи, попрямував до виходу.
– Куди? А чай? – Ніка спішно вийшла в передпокій за хлопцем. – Що сталося, я не розумію?
– У тому-то й річ, що ти не розумієш, – випалив Віктор. Він розчаровано глянув на Вероніку, переступив поріг і мовчки зник за сходовим прольотом.
Дорогою додому він згадав усе, що було між ними. Тепер він зрозумів, чому дівчина жодного разу не помила посуд у нього вдома, чому могла залишити коробки з-під піци та інше сміття на столі. Він вважав, що вона поспішає в інститут або перевіряє, який він господар, а ні! Це її звичка, яка, на щастя, залишилася тільки з нею і не встигла поширитися на квартиру Віктора.
Цей випадок поклав кінець стосункам між закоханими. Дівчина ще намагалася зберегти їхній роман із Вітею, але у хлопця вже не було бажання підтримувати зв’язок із подругою. Він так і не зміг змиритися з дивною тягою до безладу і побутом Ніки, а та не захотіла боротися за чистоту заради коханого.
