– І що ти собі, сину, таке вбрав? Та за тебе будь-яка дівчина з нашого села готова була заміж вийти, а ти собі з міста привіз! Приїхала без нічого, з однією валізкою! Як ви жити збираєтеся? – голосила Люба.
– Мамо, ну навіщо ти знову починаєш? Я Ніну люблю, і це головне. Проживемо якось, – відмахнувся Павло.
Кілька місяців тому Павло одружився, весілля не робили, бо не було фінансів, вони з нареченою просто розписалися, і син привіз невістку до мами в село.
Любі дівчина не сподобалася зовсім. Причини одна – бо бідна. А Люба сподівалася, що її син-красень знайде собі наречену багатшу – і сам заживе, і мамі в старості допоможе.
Та Павло в місто поїхав працювати, і там, на роботі, зустрів свою долю. Ніна приїхала з іншої області, сама вона родом з села, з багатодітної родини.
– Люба, ну чого ти причепилася до дітей? Ну і що, що бідна, зате яка красива у тебе невістка! І відразу видно, що сина твого вона любить, – робила спроби нарозумити Любу сусідка.
– Красива? Не сміши мене. От я в молодості і справді була красива!
Люба пішла у дім і за мить повернулася з старою фотокарткою.
– На, подивись, оце я, оце справжня краса – щоки рум’яні, коса чорна довга. А невістка моя бліденька як поганка в лісі, – каже Люба, і з задоволенням розглядає фото.
– Якщо бажаєш сину щастя, то відчепися від них, – махнула сусідка рукою і пішла.
“Їй добре говорити, це не її син взяв собі безприданницю” – подумала Люба і теж побрела до хати.
На наступний ранок Люба відчула, що їй зле, злягла в гарячці.
– Мамо, може вам чаю зробити? Мамо, ось вам бульйончик, – бігала невістка біля Люби.
“Та не кожна рідна донька так догляне, як тут невістка, а вона ще носом крутить”, – зауважила про себе сусідка, бо ж відразу було видно, що Ніна щиро це робить, бо має добре серце.
Через кілька днів Люба вже стала почуватися краще, але з хати ще не виходила. Сиділа біля вікна, дивилася що там і як. Люба була неабияк здивована тим, що її невістка не завалила справи, а як повноцінна господиня порається по господарству.
“А вона навіть і робити щось уміє” – з приємним здивуванням відмітила свекруха.
– Мамо, чого ж ви встали? Вам вже легше? – запитала Ніна, коли зайшла в хату і побачила, що Люба сидить на кріслі, а не знаходиться у ліжку.
– Все добре, не хвилюйся, – поспішила заспокоїти невістку Люба.
– Якщо ви вже встали, то будемо обідати, – невістка приготувала все, що любить свекруха – капусняк спеціально для неї зварила, картопельки в печі запекла.
Так, по легенько танув лід у їхніх стосунках, але Люба вперто не визнавала, що Ніна достойна її сина.
Та все змінилося одного разу. Люба вже зрозуміла, що невістка знається на домашній господарці, і потрохи перекладала всю роботу на Ніну, а сама тепер більше відпочивала.
В той день вже начебто і виглянуло сонечко, але ще було доволі холодно. Люба, як завжди, дивилася у вікно. Раптом її наче осінило – вона глянула на невістку, і побачила в неї доволі округлий животик. Стара поношена куртка уже не защіпалася на Ніні.
“Господи, це ж я бабусею тепер стану” – промайнуло в голові у Люби.
Вона підійшла до шафи, глянула чи на місці гроші, потім накинула на себе куртку і побігла до сусідки.
– Твій зять ще на роботу не поїхав? – запитала з порогу.
– Ні, – здивовано відповіла сусідка.
– То скажи, хай на мене зачекає, маю одну справу, лише додому по сумку забіжу.
З міста повернулася Люба також з сусідом, і першою пішла показувати сусідці все, що купила.
– Глянь, яка курточка. Як думаєш, Ніні сподобається? – питає.
– А що ж це ти така добра стала? Аж не віриться, – сміється сусідка.
– А хіба ти не бачиш? Ніночка моя дитя носить, я скоро бабусею стану! – захоплено вигукнула Люба.
А потім витягла свою стару фотокартку, знову глянула на неї.
– А знаєш, мені здається, що Ніна чимось і на мене схожа. Така ж красуня, як я в молодості! Сподіваюся, що і внучечку вона народить на нас схожу.
Сусідка лише посміхалася, вона зрозуміла, що крига скресла, і тепер у Люби з невісткою точно все буде добре.
