– Як добре, свахо, що ви якраз у відпустці! То ми до вас і приїдемо, у вас гарно дуже, село курортне, сніг, краса неймовірна навколо, – каже мені по телефону моя сваха Ірина.
Я приїхала з Італії лише тиждень тому додому, і планую бути всього три тижні, треба на роботу повертатися. А у свата мого ювілей, 55 років.
Вони живуть в місті, в обласному центрі, і завжди радо приїжджають до мене в село погостювати. Знаємося ми вже 10 років, відколи наші діти одружилися.
Я заробітчанка вже 15 років, тож на весілля я нашим дітям квартиру подарувала, так що вони живуть окремо. А собі я в селі хату відбудувала, і таку красу навела, що любо глянути.
Село у нас відоме, курортне, сюди на відпочинок з’їжджаються люди звідусіль, тому у нас є багато гарних відпочинкових комплексів. В одному з ресторанів сваха і захотіла відзначати ювілей чоловіка.
– Маріє, ви там на місці, то замовте для нас столик на неділю, десь приблизно на 10 осіб, – каже мені сваха.
Ідея святкувати у нас мені, в принципі, сподобалася, бо в мене є де усім заночувати. А в сватів невелика двокімнатна квартира, там нема де на ніч залишитися.
Я все зробила так, як сваха хотіла – пішла в ресторан, замовила столик на 10 осіб. Мене попередили, що місце буде приблизно коштувати півтора тисячі гривень, сказали дати завдаток, хоча б дві тисячі.
Я порадилася в телефонному режимі з свахою, розповіла їй що і до чого, вона дала добро і я все замовила. Завдаток я з свого гаманця дала, без задньої думки, адже ж не з чужими людьми я справу маю.
Вирішила я, що якщо вже ювілей, ще й така гарна дата, то я подарую свату 100 євро. Дочка з зятем сказали, що вони планували теж 100 євро в конверт поставити.
Приїхали свати ще в суботу ввечері. Були вони не самі, а з соєю донькою, зятем і батьками зятя, своїми іншими сватами.
Звичайно, що я готувалася до їхнього приїзду, і накрила ще вдома гарні столи, навіть в честь такої події я шашлик посмажила.
Ми добре посиділи, вранці я ще сніданок приготувала, і стали ми збиратися в ресторан.
Приїхали на визначену годину, стіл, як ми і домовлялися, був накритий на 10 осіб. Я замовила всі ті страви, про які ми з свахою домовлялися, але їм цього виявилося замало, і вони почали по ходу замовляти ще.
Я їх не зупиняла, адже це їхнє свято, нехай святкують так, як вважають за потрібне, до того ж, я була впевнена, що вони за все і заплатять. Якби я знала, як справа обернеться, то все було б інакше.
Свято і справді вдалося на славу, іменник був щасливий, бо отримав в свою адресу безліч чудових привітань. Та й ніхто з пустими руками не прийшов, всі гості принесли або гроші, або цінні подарунки. Ми з донькою дали по 100 євро, їхня дочка з зятем і його батьками скинулися, і купили дорогий пилосос, сват такого хотів.
Настав момент, коли треба було заплатити за гостину. Офіціант приніс рахунок, а сваха з сватом роблять вигляд, що це не їм.
Оскільки замовлення робила я, то рахунок віддали мені. Я не зовсім розуміла, що тут відбувається, але щоб не зчиняти зайвого галасу навколо нашого столика, бо ж мене тут усі знають, я тихенько заплатила за все, щиро сподіваючись, що свати мені зараз усе повернуть.
За попередніми підрахунками мало бути 15 тисяч гривень, але оскільки свати ще додаткові замовлення робили, то вийшло всі 20 тисяч.
Я не знала як почати з сватами розмову про повернення грошей, ночували вони у мене, і мені було якось не по собі починати цю незручну розмову. Я чомусь була впевнена, що отримаю свої гроші вранці.
Але зранку всі прокинулися, я знову приготувала сніданок на всіх, і ми сіли за стіл, після чого гості стали збиратися.
– Дякуємо вам, свахо, за все. Так все мило і приємно було, – стала обнімати мене сваха.
Сват теж приєднався до неї, почав дякувати, запевнив, що йому все дуже сподобалося, і що такого свята у нього зроду не було.
– Це все добре, але ви мені винні 20 тисяч, – нарешті я наважилася сказати про гроші.
– Які ще 20 тисяч? Ну ви, Маріє, даєте! А хіба це не подарунок від вас? – здивовано підвела брову моя сваха.
– Подарунок я в конверт поставила. А за ресторан маєте заплатити ви, – кажу.
– Але ж ми так не домовлялися! Ви замовляли ресторан, отже вам і платити. Для вас ці 20 тисяч, це всього якісь 500 євро, які ви в Італії відробите за 2 тижні, а для нас це цілий статок, – заявила мені сваха.
Сват мовчав, наче йшлося не про його свято. Дітям нашим було незручно від цієї розмови. Зрештою, моя донька сказала, що все добре, і що це справді подарунок від нас.
Свати поїхали із зіпсованим настроєм, а мені дочка з зятем пообіцяли, що повернуть ці гроші. А як я у них візьму їх, якщо їм самим нема за що жити, я постійно їм фінансово допомагаю.
Отака історія цікава вийшла. Навіть не знаю, хто більше неправий в цій ситуації?
