– Звідки я тобі візьму гроші? Ти ж бачиш, що я не можу роботу собі знайти, – Іван байдуже відмахнувся від дружини, коли та сказала, що у них зовсім не залишилося грошей на життя, і навіть нема в кого позичити.
Олена важко видихнула, і пішла в погреб, малий Андрійко залишався писати уроки за столом.
– Іване, я візьму трохи домашніх продуктів і на ринок поїду, може вдасться щось продати, – запропонувала Олена, яка добре знала, що за літо вона не сиділа склавши руки, а збирала ягоди, гриби, вирощувала овочі і фрукти, робила заготовки, то тепер має з чим їхати на базар.
Чоловік знову відмахнувся, мовляв, роби що хочеш, а сам пішов до сусіда, начебто щось робити, але Олена знала, що Іван знову прийде ввечері напідпитку. Знала, але нічого вдіяти не могла.
Заміж за Івана Олена вийшла з великої любові, то було перше і єдине справжнє почуття. Було їй всього 20, коли Іван з нею одружився і забрав її до себе.
Мама Оленки тоді благала доньку добре подумати, бо ж бачила, що Іван не до сімейного життя, він більше гулянки любить, і друзів, але молода дівчина була впевнена, що її коханий був таким вітряним лише тому, що сім’ї не мав, а одружившись, він обов’язково зміниться.
– Не бачила я ще жодного чоловіка, щоб після одруження змінився, навпаки, ще гірше стає, – попереджала зі сльозами на очах мама.
– Мамо, ти його просто не знаєш, от побачиш, що я була права, – заступалася за своїм нареченим закохана Оленка.
Та, на жаль, мамині слова збулися. Іван привів Олену в стару хату, що дісталася йому в спадок від бабусі, вже 13 років в ній живуть, а ремонт чоловік так і не зміг зробити, Олена досі воду з криниці носить.
А Іван всі зароблені гроші на оковиту і на друзів витрачає, не зважає навіть на те, що у нього син росте, якому треба гідний приклад показати.
– Іване, а може хоч сьогодні нікуди не підеш, вдома залишишся з Андрієм, поки я в місто поїду, – попросила Олена.
Вона дуже хотіла зробити синові сюрприз, адже у нього завтра день народження, і Олена мала прискладану певну суму, планувала ще на ринку трохи вторгувати і купити синові мобільний телефон, а то у нього в класі вже всі мають нові гаджети, і лише він один ходить з батьковим старим ще кнопковим телефоном.
– Добре, сидітиму вдома, телевізор подивлюся, – пообіцяв Іван.
Олена ще пішла до криниці, щоб принести до хати води. Рання весна виявилася холодною, з мокрим снігом, така сльота на вулиці, що поки жінка відро води принесла з двору, ноги геть промочила. Ще б не промочити, якщо вона ці чоботи носить вже 6-й рік, а купити нові немає змоги.
Олена роззулася, щоб занести відро на кухню. 12-річний Андрійко, який робив уроки, глянув на мокрі сліди на підлозі, на мамині старі чоботи, і так йому маму шкода стало, що він запитав у Івана:
– Тату, а коли ти мамі нові чоботи купиш?
– Коли гроші будуть, тоді обов’язково і купимо, – байдуже відповів Іван.
“Значить, ніколи…” – сказав про себе хлопчик. “Ну нічого, я коли виросту, моя мама матиме не лише найкращі чоботи, але і усе найкраще” – пообіцяв собі Адрійко.
Олена знайшла поліетиленові старі пакети, взула їх в чоботи, щоб не було так мокро, і таки поїхала в місто.
Поверталася вона останнім автобусом, голодна, з геть промоклими ногами, але щаслива, адже, їй вдалося купити синові телефон, нехай і недорогий, всього за 4 тисячі гривень, але ж новенький. Олена уявляла, як завтра зрадіє її син.
Та на наступний ранок саме на неї чекав неабиякий сюрприз. Олена прокинулася і побачила біля свого ліжка велику коробку. Відкрила її, а там – нові чоботи.
Тільки вона хотіла запитати в чоловіка – що це таке, як зайшов Андрійко і посміхаючись запитав, чи мама вже приміряла обновку, і чи їй все підійшло.
– Дякую тобі, синочку. Так, вони якраз на мене. Але звідки ти взяв гроші? – здивовано запитала.
– Вчора, як ти лише поїхала, до нас приїжджав хресний. Дядько Тарас сказав, що не зможе приїхати на мій день народження, бо у нього справи, і попросив тата, щоб той мене з ним відпустив у торговий центр.
Ми сіли в його машину, і поїхали в магазин. Хресний запитав, якого подарунку я хочу понад усе, а я сказав, що буду щасливий, якщо він купить чоботи… для тебе, мамо…
Олена вже не могла стримати сліз, такого чоловічого вчинку вона від свого 12-річного сина аж ніяк не чекала. Тарас – це молодший рідний брат її Івана, він зовсім не схожий на свого брата. Тарас не раз картав Івана, щоб той більше дбав про свою сім’ю, та до самого Івана це важко доходило, йому здавалося, що у них все добре.
– Ще раз дякую тобі, синочку, але хресний мав купити подарунок тобі, а не мені, – Олена почувалася розгубленою.
– Матусю, все добре, я уже дорослий, мені не треба подарунків. Ти вибач, що чоботі дешеві, але в них твої ноги сухими залишаться. А я, коли виросту, обов’язково куплю тобі найдорожче взуття! Ні, я куплю тобі машину, щоб ти пішки не ходила!
Андрій так по-дорослому обіцяв, що Олена аж розсміялася. Вона обійняла свого синочка і зрозуміла, що у неї в житті з’явився справжній чоловік.
