– Ти чому приїхала, мамо? Сталося щось? – тривожно спитала Марина, впускаючи матір у квартиру.
– Ні, доню, нічого не сталося, – заспокоїла Ганна дочку. – Просто скучила. Ось вирішила вас провідати.
Вона перевела погляд на зятя, що зʼявився за спиною дочки.
– Я ненадовго, Андрію. Не проженете?
Чоловік знизав плечима і сухо привітався з тещею. Особливої радості на його обличчі жінка не помітила.
“Ну й добре”, – подумав вона. – «Зрештою, я до дочки приїхала».
– Ми якраз вечеряти сідаємо, – заклопотала довкола гості дочка. – А потім я тобі постелю у вітальні. Я така рада, що ти приїхала!
Жінка обняла матір у щирому пориві, на душі в Ганни потеплішало. Розмова за столом не клеїлася, зять дивився похмуро, відповідав однозначно, ніби переживав видати якусь таємницю.
– Не зважай, мамо, – промовила Марина, застилаючи диван простирадлом. – Андрій просто дуже втомився на роботі. Він поспить, і його настрій підніметься, ось побачиш!
Вона поцілувала матір, побажала добраніч і вийшла з кімнати.
Ніч видалася надзвичайно спекотною для ранньої весни, Ганна прокинулася від того, що в горлі пересохло. Намагаючись не шуміти, жінка вийшла з кімнати і попрямувала на кухню за склянкою води.
На шляху її зупинили голоси, що долинали зі спальні дочки та її чоловіка. Андрій говорив сердито і роздратовано, хоча він і намагався не підвищувати голос, кожна фраза була чутна в коридорі, де причаїлася гостя.
– Ти не розумієш, що відбувається? Твоя мати приїхала без попередження. Впала як сніг на голову!
– Та вона просто скучила, Андрію, що в цьому такого?
Голос Марини звучав здивовано.
– Ти так думаєш? А мені бачиться зовсім інша картина. Вона прийшла сюди, як до себе додому, щоб вкотре продемонструвати, що я тут ніхто, пусте місце!
– Що ти кажеш, Андрію? Це неправда. Мама нічого такого не мала на увазі, я впевнена, – дочка говорила заспокійливим тоном, і Ганна зрозуміла, що подібна розмова їй не новинка.
– А все тому, що це твоя квартира! І всі твої родичі про це знають. Скоро до нас повалять твої сестри та брати, сільські тітки. І хто там ще!
– Я не маю жодних сестер і братів, – усміхнулася дружина. – А тим паче сільських родичів, ти ж знаєш.
– З’являться, будь впевнена. Зараз твоя мати доріжку прокладе, і попруть. Тому що всім буде зрозуміло, що Андрій тут просто квартирант і права голосу не має!
– Господи, що ти знову придумав? – продовжувала вмовляти чоловіка Марина. – Ніхто так не думає. Так, квартира моя, це спадок від тата. Ти сам радів, що відразу після весілля ми змогли з’їхати на свою квартиру, хіба ні?
– Я достатньо заробляю, щоб купити нам квартиру, то навіщо нам твоя спадщина? – продовжував гнути своє Андрій. – Щоб зайвий раз тикати мені у вічі, що ти від мене не залежиш, а моє слово нічого не означає?
Ганна застигла у темряві, розмова приймала дивний оборот.
– Я не розумію, Андрію, звідки такі думки? Чому ти впевнений, що якщо в мене є своє майно, то я оскаржуватиму твій авторитет чоловіка?
– Та тому, що мені й думати не треба! – вигукнув зять. – Сьогоднішній приклад говорить ясніше за будь-які мої слова! Твоя мати прийшла без запрошення, показуючи, що я нічого не вирішую!
– Впевнена, що в мами й думок таких не було, Андрію, – казала дочка. – Вона погостює і поїде.
– А проблема лишиться, як ти не розумієш? Якби ти була на моєму боці, поважала б мене як чоловіка, як господаря, як батька, зрештою!
– Адже я пропоную відмінний варіант, – перейшов на інший тон Андрій.
Тепер його голос звучав м’яко, так умовляють непокірну дитину.
– Ми продамо твою квартиру, а я куплю іншу, більшу. Ми зможемо нарешті подумати про дитину. Ти підеш з роботи і займатимешся сім’єю та будинком. Тобі не треба буде ні про що турбуватися, я забезпечу тебе та дітей усім необхідним…
– Але ж ми можемо завести дитину і зараз, – м’яко зупинила дружина.
– Тут мало місця, – стримуючи роздратування, вів далі Андрій. – Дитині потрібна своя кімната. І йому потрібна мати, а не жінка, що приходить з роботи як вичавлений лимон.
– Але ж я не хочу кидати роботу, – заперечила Марина. – Мені подобається працювати. Я, зрештою, маю заробляти гроші.
– Ну ось! Я ж говорю, ти мені не довіряєш! Ти не впевнена, що я зможу тебе забезпечити, тримаєшся за свою роботу та квартиру! А мені пропонуєш вірити тобі!
У кімнаті пролунали кроки, і Ганна зрозуміла, що хтось збирається вийти з кімнати.
– Якби тобі був дорогий наш шлюб, ти не впиралася б і зробила так, як я прошу! Зрештою, я твій чоловік.
Що ще казав зять, Ганна не стала слухати. Вона тихо відступила до своєї кімнати, забувши про пересохле горло, жінка сіла на диван у задумі.
Шлюб дочки вона завжди вважала вдалим, Андрій був із доброї родини, здобув відмінну освіту, володів власним бізнесом. Ганна вважала, що якщо дочка за два роки їхнього шлюбу жодного разу не скаржилася на чоловіка, то він досить добре піклується про неї. Про те, що в молодій сім’ї розгортаються не жартівливі баталії з приводу квартири, мати була не в курсі. Тепер через підслухану розмову зять поставав у зовсім іншому світлі, і Ганні це не подобалося.
– Нам треба побалакати, – сказала вона дочці вранці, коли вони пили каву.
– Я взяла на роботі відгул на сьогодні, тож ще наговоримося, – запевнила Марина.
Тон дочки був невимушеним і бадьорим, хоча темні кола під очима говорили про безсонну ніч.
– Я вставала вночі, – почала мати. – Було спекотно, і я вирішила сходити на кухню по воду. Я спеціально не підслухувала, але почула вашу розмову.
Марина опустила очі у чашку та коротко кивнула.
– Я так розумію, що Андрій не вперше заводить розмову про те, щоб продати твою квартиру.
– Так, – зітхнула Марина. – Це просто спокою йому не дає. Він вважає, що у квартирі, яка належить мені, не може бути господарем.
– Більшої нісенітниці я в житті не чула! – сплеснула руками мати. – Хіба що ти нагадуєш йому про це.
– Ні, звичайно, – скривилася дочка. – Я нічого такого не роблю. Але Андрій має рацію. Думаю, треба продати цю квартиру і купити побільше.
– Але якщо його так обтяжує життя у цій квартирі, то її можна здавати. Навіщо позбавлятися майна? – дивувалася мати.
– Ти ж чула, він вважає, що я йому не довіряю. Власна квартира шлях до відступу, так він каже.
– І що це означає? – Округлила очі мати.
– Це означає, що легко зможу піти від нього, якщо мені щось не сподобається, – знизала плечима Марина.
– Так правильно, хіба ні?
– Ні, мамо. Андрій має рацію, немає жодної родини без довіри. А всякі запасні варіанти – це зрада. Тож я думаю, треба з ним погодитися.
– І кинеш роботу? – ледве стримуючи хвилювання, уточнила Марина.
– Ну, якщо Андрію так буде спокійніше, то чому б і ні? Зрештою, коли з’являться діти, мені точно не до роботи.
Марина посміхнулася до матері.
– Не турбуйся, мамо, Андрій дбає про мене, влаштовує майбутнє нашої родини.
– Марино, невже ти не бачиш, чого насправді хоче твій чоловік? – Обережно почала мати після невеликої паузи.
Жінка бачила, що оборона дочки тримається з останніх сил, та ось-ось готова здатися і поступитися абсурдними вимогами чоловіка.
– Твій Андрій хоче повністю контролювати тебе. Мати власне майно та свої гроші, отже, бути впевненим у своєму майбутньому у разі непередбачених обставин…
– Ну які ще обставини, мамо? – насупилась дочка. – Андрій мене покине, на це ти натякаєш?
– Ні, люба. Зовсім не схоже, що твій чоловік збирається тебе покинути. Але він руйнує тобі шлях до відступу на випадок, якщо піти вирішиш ти.
– І ти туди ж! Не збираюся я від нього йти! – дочка роздратовано помішала ложкою в чашці з кавою, що охолола. – Ти взагалі все не так зрозуміла. Почула уривки розмови і зробила невірні висновки.
– Марино, я зовсім не прагну зруйнувати твоє сімейне життя, – знову спробувала Ганна.
– Так? А схоже на те… – заперечила дочка
– Ні, повір мені, люба!
Мати притиснула руки до себе.
– Просто відволічись на хвилину від того факту, що йдеться про твою родину і твого чоловіка. Що б ти подумала, якби дізналася, що чоловік твоєї подруги вимагає, щоб вона продала все майно та кинула роботу?
– Що він любить її і бажає добра! – З викликом підняла підборіддя дочка.
– Доню, ти мені не довіряєш? Хіба я колись діяла проти тебе? Бажала тобі зла? Намовляла на Андрія?
Мати говорила ласкаво, вона розуміла, що сваркою і натиском вона нічого не доб’ється, зять досить довго обробляв дружину, і та була готова здатися.
– Ну, ні… – змушена була визнати дочку.
– Я прошу тебе, дай мені шанс довести тобі, що ти неправильно розумієш наміри чоловіка. Він готує тобі пастку, золоту клітку!
Дочка спохмурніла і хотіла щось сказати, але мати жестом зупинила її.
– Усього одна розмова! Лише один! Я поговорю з Андрієм, якщо ти вирішиш, що я не права, я поїду і не втручатимуся у ваші справи. Навіть якщо ти погодишся зробити, як каже Андрій, я й слова не скажу. Сьогодні ввечері…
Андрій увійшов у квартиру і одразу побачив тещу, що сиділа на дивані у вітальні.
– Де Марина? – ледве привітавшись, спитав він.
– Вийшла в магазин, – відповіла Ганна і поплескала по дивану поруч із собою. – Присядь Андрію, я хочу з тобою поговорити.
Чоловік насупився і обвів очима вітальню. Побачивши зібрану валізу, він ледь помітно посміхнувся і пройшов до кімнати. Сів у крісло і з тріумфуючими нотками в голосі запитав:
– Їдете?
– Так, погостювала і вистачить. Бачу у вас тут і своїх турбот повно. Марина каже, що вирішила продати квартиру.
Теща поволі спостерігала за реакцією зятя і бачила, що з кожним словом його усмішка ставала дедалі ширшою.
– Я тільки одного зрозуміти не можу, навіщо ви вирішили позбутися спадщини Марини?
– Ця квартира нам скоро стане малою. А в мене достатньо коштів, щоб купити щось більше, – зять відкинувся на спинку крісла, почуваючи себе господарем становища.
– Чому не здати її? Тоді у Марини залишиться своє майно у разі якихось непередбачених обставин…
– Ааа, ось що! – сплеснув руками зять.
Було видно, що теща торкнулася важкої теми.
– Непередбачені обставини! Ви маєте на увазі, якщо ваша дочка захоче мене кинути? Піти від мене?! Осоромити перед усіма друзями та родичами?!
– Я зовсім не це мала на увазі… – заперечила теща.
Але зять її не слухав.
– Я так і знав, що ви налаштовуватимете мою дружину проти мене! Я їй так і казав, поки ми живемо у цій квартирі, я у своїй родині не господар! Тому я і просив продати її! Все майно у сім’ї має належати чоловікові!
– А як же робота Марини? – запитала хитра теща.
– Жодної роботи не буде! Усі гроші у сім’ї має заробляти чоловік, і тільки він може їх контролювати!
– Андрію, але зараз же не вісімнадцяте століття! – усміхнулася теща. – Жінка вільна у своєму виборі, має право на власний дохід та майно…
– Жодного права моя дружина не має! – не витримав зять і схопився з крісла.
Він підійшов до канапи і навис над тещею.
– Вона має повністю підкорятися чоловікові. Тільки чоловік має право розпоряджатися грошима, щоб у дружини навіть не було думки залишити його, піти і осоромити!
Андрій сварився і бурхливо жестикулював.
– Як тільки ми переїдемо, Марина залишить роботу і сидітиме вдома! Я вирішуватиму, хто може прийти до неї в гості і коли! І будьте певні, що вас у списку відвідування не буде!
Він відвернувся від тещі з тріумфальною усмішкою і тільки зараз помітив, що на порозі кімнати стоїть дружина.
– Ти мала рацію, мамо, – промовила жінка, не дивлячись на чоловіка. – Я думала, що мій чоловік дбає про майбутнє нашої родини, що квартира правда не дає йому відчути себе господарем у будинку. Але, мабуть, моя спадщина заважає йому стати моїм господарем і розпоряджатися моїм життям.
Андрій намагався щось сказати, але його дружина не слухала.
– Я зараз поїду до мами і подам на розлучення. Хочу, щоб коли я повернуся сюди за кілька днів, тебе тут не було.
Як не намагався умовити дружину Андрій, та була невблаганна, повертатися до власника вона більше не збиралася. Жінка переживала через розпад сім’ї, але була вдячна матері, що та знайшла спосіб, щоб відмовити її від необдуманого кроку.
Незабаром Марина переїхала назад до своєї квартири. Відносини матері та дочки стали ще міцнішими, адже лише завдяки твердості Ганни Марині вдалося зберегти свободу.
