Чоловік примудрився притягнути в наш дім свою колишню. Я лежала в лікарні, а йому, бачте, було тяжко одному з дитиною. Ось Коля собі підмогу і викликав. У голові не вкладається, якщо чесно.
Ні мою маму видзвонив, ні свою, а колишню запросив! Хоча казав, що з нею не спілкується, взагалі всі контакти втрачено, хоча я й підозрювала, що це не так.
І в нього ще вистачило нахабства мені скандал влаштувати: мовляв, я істерику йому на рівному місці закочую! Я ж сама винна, що йому, бідному, довелося сидіти одному з дитиною.
Спонсорський контент
Наче я на курорт виїхала, а не в лікарню загриміла! Та й дитині вже четвертий рік: не немовля, до якого не знаєш, як підступитися.
Мені Коля про свої дії не розповідав, я взагалі випадково дізналася. Мене мали в понеділок виписати, але я попросила лікаря відпустити в п’ятницю. Усе одно на вихідних жодних аналізів не роблять, а ліки я і вдома проп’ю.
Домовилися, що я в понеділок приїду на огляд і контрольні аналізи, тож я змогла вже в п’ятницю після ранкового обходу їхати додому.
Чоловіка попереджати не стала, бо сенсу не бачила. Забрати він мене не зможе: машини немає, а таксі я й сама можу викликати. До того ж не знала, встав він уже чи ще спить.
Приїхала я додому, відчиняю двері й мало не отетеріла від того, що нашим будинком у халатику, добре хоч не в моєму, хизується дівчина, якої тут ну ні за яких обставин бути не повинно.
Вона ойкнула і шмигнула в нашу спальню. Коля ж вискочив із туалету, коли я почала голосно цікавитися, що відбувається. Тут ще й дитина вибігла, а при ньому я не могла повною мірою висловити все, що на душі творилося в той момент.
Чоловік на мене відразу обрушився зі звинуваченнями, що я його не попередила. Звичайно: найкращий захист – це напад. А поки ми з’ясовували стосунки, дівиця примудрилася спритно злиняти, розуму вистачило.
Микола мені вішав на вуха, що спали вони в різних кімнатах, він у дитячій із дитиною, а його «помічниця» в нашій спальні на нашому ж ліжку.
– А куди я мав її покласти? Людина приїхала мені допомогти, а я її на підлозі покладу чи що?! – щиро обурювався чоловік.
Та її тут узагалі бути не повинно! Що за проблеми посидіти з дитиною? Був би їх десяток – інша річ, але тут лише одна, до того ж досить самостійна для свого віку. Бігати за ним цілодобово не треба.
Але в чоловіка своя думка. Він обізвав мене істеричкою, заявив, що я зганьбила його перед колишньою, яка від усієї широти душі погодилася йому допомогти, а потім схопив куртку і кудись помчав.
Навіть не запитав, чи зовсім я виписалася, чи просто додому заїхала, не запитав, як моє самопочуття: все-таки я на операції лежала. Це ж такі дрібниці, правда?
Потім він ще й слухавку не брав, коли я намагалася йому зателефонувати. Але, судячи з усього, він поїхав до своєї мами, тому що та вирішила мені розповісти, яка я в усій цій ситуації не права.
– Ти сама винна. Не треба було залишати його одного з дитиною. Чоловіки під це не заточені: діти – це жіночі обов’язки! – менторським тоном цідила в трубку свекруха.
Сама винна, звісно! Мене на швидкій з апендицитом забирали, бо я тривалий час намагалася не звертати увагу на біль у животі.
Треба було сходити до лікаря, але все ніколи. Мама в мене хворіла, з дитиною посидіти не могла. Чоловіка не допросишся, а про свекруху я взагалі мовчу: вона тільки повчати здатна.
Я дотягнула вже до такої міри, що довелося викликати швидку, і мене привезли одразу на операційний стіл, тому що рахунок уже йшов на години. Але я все одно сама винна.
Чоловіка не було всі вихідні, він навіть слухавку не брав, коли я йому намагалася набрати. А в мене був час подумати, переосмислити своє життя і зрозуміти, що я десь звернула не туди.
Яка ж це сім’я, якщо чоловік, який має бути опорою, просто зрадив мене. Йому було плювати на моє здоров’я, на нашу дитину, він привів у наше ліжко колишню. Вже не знаю, спав він із нею чи ні, але це вже й не принципово.
У понеділок Коля вирішив повернутися додому, а в мене вже було готове рішення. Я вирішила подати на розлучення, тому що мені стало гранично ясно, що з цим чоловіком я все одно, що одна.
З проблемами розбираюся сама, а він мене ще й зрадити може в будь-який момент. Я не хочу постійно чекати удару в спину. Нехай уже краще за спиною взагалі нікого не буде, ніж така ненадійна людина.
– Ти ще сильно про це пошкодуєш, – кинув мені чоловік, збираючи речі. – Я-то без тебе проживу, а от як ти без мене впораєшся?
Так само, як і раніше справлялася. Грошей стане трохи менше, але я щось придумаю. Зате буду покладатися тільки на себе без ілюзій допомоги і підтримки від чоловіка.
